"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Загальні риси культури ділового мовлення

 

Культура мови — дотримання усталених мовних норм усної і писемної літ. мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Наука про К. м. — окр. галузь мовознавства, яка, використовуючи дані історії української літературної мови, граматики, лексикології, стилістики, словотвору, виробляє наук, критерії в оцінці мовних явищ. Важливими складовими частинами К. м. є ортологія, стилістика мови (функціональна й експресивна оцінка мовних засобів), стилістика мовлення (ступінь доцільності використання мовних засобів у тексті).

Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.

Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.

Особливості ділового спілкування

Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Культура ділового спілкування

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Усім без винятку підприємцям приходиться вступати з партнерами по бізнесі – постачальниками сировини, що комплектують чи готових виробів, а також зі споживачами. Від того, наскільки добре вміє підприємець організувати і вести переговори, залежить успіх його справи, його репутація. Мистецтву ведення переговорів спеціально навчаються в усьому світі.

Правильно підготовлений до переговорів людин зможе домогтися своєї мети, не скривдивши при цьому партнера і залишивши про себе сприятливі враження. Підготовка до переговорів включає два основних напрямки роботи: рішення організаційних питань і пророблення основного процесу переговорів.

Гарна підготовка до переговорів припускає попередній розгляд максимально можливого числа варіантів рішення. Усі варіанти ранжуются в залежності від ступеня їхньої прийнятності.

Важливим елементом підготовки до основного процесу переговорів є організація ділового прийому. Діловий прийом проводиться на ранній стадії партнерства з іншою фірмою, після встановлення з нею контактів, що виявляють взаємну зацікавленість.

Готуючись до зустрічі з партнером необхідно намітити свою тактичну лінію. Для цього корисно засвоїти тактичні прийоми, які можна застосувати в ході переговорів, домагаючись своєї мети.

Прийом «відходу» чи «відхилення від боротьби» - застосовується, коли зачіпаються питання небажані для обговорення, чи щоб не давати партнеру точної точну інформацію, однозначний відповідь.

Прийом полягає в тім, що партнера просять відкласти розгляд того чи іншого питання, перенести його на інше засідання і т.п. При цьому прохання супроводжується переконливими аргументами.

Близькі за змістом до «відходу» інші тактичні прийоми – «затягування», «вижидання», «салямі» (за принципом нарізування ковбаси тонкими шматочками). Ці прийоми використовують, коли хочуть затягти процес переговорів, щоб прояснити ситуацію, одержати більше інформації від партнера і т.п.

«Пакетування» – до обговорення пропонується не одне питання, а трохи. При цьому зважуються задачі двоякого роду (привабливі і непривабливі чи пропозиції пропонується пакет поступок).

«Завищення вимоги» – він полягає в тому, щоб уключити до складу обговорюваних проблем пункти, що потім можна безболісно зняти, зробивши вид, що це є поступкою, і зажадати в замін аналогічних кроків з боку партнера.

«Розміщення помилкових акцентів власної позиції» - він полягає в тім, продемонструвати партнеру крайню зацікавленість у рішенні якогось питання, що у дійсності є другорядним. Іноді це робиться для того, щоб, знявши це питання з порядку денного, одержати необхідні рішення по іншому, більш важливому питанню.

«Висування вимог в останню хвилину» - наприкінці переговорів, коли залишається тільки підписати контракт, один з партнерів висуває нові вимоги. Якщо інша сторона дуже зацікавлена в контракті, вона прийме ці вимоги.

Усі ділові люди повинні опанувати технікою живого контакту. Ваша мова повинна бути красивої і правильний, намагайтеся, якнайменше використовувати слів “паразитів” – це розсіює увагу і відволікає від теми розмови.

Діловий стиль спілкування орієнтований на позитивний (конструктивний) результат. Діловий стиль виключає придушення чужої позиції. Основне питання ділового стилю спілкування можна сформулювати так: позиції сторін визначаються відношенням до обговорюваної проблеми (спірному положенню) чи відношенням до опонента.

Хочете перемагати в суперечці – вмійте аргументувати.«Читайте» свого співрозмовника по міміці і жестам.

Психотерапія в спілкуванні: не перемогти суперника, а домогтися його розташування.

Намагайтеся не висувати необґрунтованих пропозицій і аргументувати свої дії. Аргументацією називають дійсність, що зв'язана з доказом, обґрунтуванням, твердженням, чи спростуванням критикою.

У повсякденному житті кожна людина в процесі спілкування затверджує власне «я», свою оцінку тих чи інших явищ, своє відношення до них. Завдяки досвіду, знанням, здібностям у людей складаються різні по глибині і ступеню розробленості особисті принципи і правила, що дозволяють вважати щось доведеним, а щось сумнівним. Але це буває доти, поки в суперечці не зустрінеться опонент, що володіє теорією і практикою аргументації, усім її арсеналом, або коли власна аргументація не стане об'єктом критики, чи спростування просто серйозного розгляду.

Потрібно відзначити, що практика аргументації, звичайно, богаче і різноманітніше будь-якої теорії, однак теорія повинна провести елемент систематичності і прогностичності результатів.

Перемога в суперечці – річ дуже мінлива. Може бути, і не потрібно прагнути перемогти, зруйнувати позицію супротивника, зламати оборонні ряди його доводів. Ніхто не любить програвати. І, найчастіше, перемога – це найкоротший шлях нажити собі ворога.

У всякому разі, один із законів спілкування говорить: при інших рівних охотнее усього приймається точка зору людини, що особисто симпатичніше, приємніше, робить враження «свого».

Що для цього потрібно? Чимало, але, насамперед, вміти ідентифікувати співрозмовника по психотипу, підбудуватися під нього, використовувати його лексичні обороти, манери. Тоді він підсвідомо буде вважати, що має справу з людиною, що близька до нього по багатьом параметрам.

Зміст спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції, що він викликає. А для того щоб одержати потрібну реакцію необхідно підготуватися до спілкування з партнером.

Основними складовими професіоналізму ділового спілкування є чесність та порядність у ділових відносинах. Обман не гарантує нормального процесу, оскільки створює загрозу і для одного, і для другого співрозмовника. Адже розкритий обман в ділових справах спричиняє серйозні адміністративні й карні санкції.

В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір'я, розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним, особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність і благородство, уважність і запобігливість. Якщо перед вами іноземець, будьте дуже делікатні, бо вам, напевно, мало що відомо про етику ділового спілкування на його батьківщині.

Нелегко набути репутацію доброго співрозмовника, а ось втратити її можна через дрібницю: нагрубити, обдурити його, не виконати обіцяне.

Ділова людина у спілкуванні повинна:

Професійний діловий співрозмовник повинен бути активним, що виявляється у різноманітності його прийомів. Його діяльність характеризується не тільки метою, але й мотивами, які спонукають до активності.

Ділова людина повинна бути зацікавлена в авторитеті своєї установи та менше думати про матеріальну винагороду.

Головна її зброя - це ділове спілкування. Ділові взаємовідносини з відвідувачами створюються не тільки в ході виконання службових обов'язків.

Безконфліктна поведінка ділових співрозмовників - це невід'ємна частина професійної етики. Вона випливає з умінь, навичок і знань у галузі того бізнесу, в якій обертаються співрозмовники

Так, дотримання законів спілкування, чесність, орієнтація на конкуренцію без порушення моралі - все це можна зарахувати до етичних норм спілкування.

Етика ділового спілкування багато в чому залежить від того, як поводяться керівники відділів та управлінь. Останнім можна порадити дотримуватися таких правил:

Висновок

Отже, мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Діловий стиль спілкування орієнтований на позитивний (конструктивний) результат. Діловий стиль виключає придушення чужої позиції. Основне питання ділового стилю спілкування можна сформулювати так: позиції сторін визначаються відношенням до обговорюваної проблеми (спірному положенню) чи відношенням до опонента.В етичному плані співрозмовник повинен виявляти терпимість, довір'я, розуміння й бути відвертим зі співрозмовником. Потрібно бути тактовним, особливо до жінок, старих, інвалідів, виявляти до них гуманність і благородство, уважність і запобігливість. Уміння продуктивно спілкуватися з діловими партнерами, реальними або потенційними, - важлива професійна якість ділової людини, необхідний елемент його розмовної та психологічної культури. Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”.

Варто пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість на прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчить про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.

 Мовленнєвий етикет державного службовця - це мовні формули вітання, прощання, звертання, висловлення сумніву, підтвердження, згоди, незгоди тощо, які використовуються в управлінській сфері

Етикет (від франц. etiquette - встромляти) має широке тлумачення: від “зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах до усталених норм поведінки і правил ввічливості в якому-небудь товаристві”.

Мовленнєвий етикет тісно пов’язаний з культурою мовлення і є виразником загальної культури.

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливість. Доречним буде з’ясування значень окремих слів. Так, обхідливість - увічливість, привітність у поводженні з людьми. А приязність - це приязнь, дружня прихильність, симпатія до когось, дружелюбність, привітність. Звичайність - вихованість, ввічливість, уважність до кого-, чого-небудь, делікатність.

У кінці словникової статті “Практичного словника синонімів української мови” С. Караванського (1993 р.) з домінантою ввічливість додається “пор. люб’язний”. Знаходимо: “люб’язний, любий, привітний, ласкавий, уважний, кн. обхідливий; люб’язний б.з. (безпідставно занедбане слово), любий, милий”.

Слово ґречний уживається в українській мові з 17 століття, утворено від злиття давнього прийменника к з давальним відмінком іменника речи (к речи - до речі).

Зустрічаючись з колегами, з керівником, ми вітаємося: вранці - “Добрий ранок”; “Доброго ранку” вже стало традиційним; удень - “Добрий день”; “Доброго дня”; “Добридень”; увечері - “Добрий вечір”; “Доброго вечора”; “Добривечір”. У всіх словосполученнях присутній корінь добр-. Уживаючи форму називного відмінка, ми констатуємо факт щодо ранку, дня чи вечора. Використовуючи форму родового відмінка, ми бажаємо один одному доброго ранку, дня чи вечора.

Вітання доповнюється звертанням, яке може містити ім’я або ім’я, по батькові. Разом із власними іменами використовуються загальні слова:

Коли ми звертаємося до вищих посадових осіб, потрібно використовувати такі мовні формули:

Хоча, на нашу думку, доцільніше використовувати такі засоби мовленнєвого етикету у звертаннях:

Кожна розмова має свій зачин : “Як справи?”, “ Як здоров’я?” - особливий тип мовлення, де простий обмін звичайними фразами наштовхує співрозмовників вести ділову чи товариську розмову, психологічно підводить їх до суті справи.

Усне  мовлення як складова частина ділового спілкування

             Ділове мовлення має вираження в усній і писемній формі. Усна форма літературної мови - це мова, яка звучить і розрахована на слухове сприйняття, а писемна - це мова, зафіксована на письмі й розрахована на зорове сприйняття. Усне мовлення - це монологічна, діалогічна або полілогічна мова, писемне мовлення - це в основному монолог. Писемне мовлення відрізняється від усного мовлення на всіх мовних рівнях (лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо). У писемному мовленні лексика добирається з більшою увагою. В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлювання (невербальні засоби спілкування - міміка, жести, рухи частинами тіла, інтонація тощо), які надають мові стрункості, переконливості. Однак цими засобами не варто зловживати у процесі управлінського спілкування.

            Усне ділове мовлення (звіт, нарада, переговори тощо) належить до більш складної форми усного мовлення порівняно з розмовним стилем. Це мовлення має багато лексичних і граматичних особливостей писемно-літературної мови.

          Іржі Томан[1] вважає,  термін “нарада” доцільно вживати лише тоді, коли учасники справді радяться, коли обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків. Оптимальна кількість учасників наради - 10-12 осіб.

           Якщо кількість учасників перевищує 16-18 осіб, то не всі матимуть змогу взяти активну участь в обговоренні. Якщо учасників більше двадцяти, то треба подумати, чи не краще поділити їх на дві групи для обговорення обраної теми, а потім об`єднати висновки обох груп.

           Результати наради залежать передусім від голови, який керує нею, від того, наскільки він зуміє підготувати нараду і спрямувати її учасників на дискусію. Саме тому він має пам’ятати, що при вмілому керівництві нарада досягне вагомих результатів навіть тоді, коли рівень знань її учасників не дуже високий. Голова  повинен уміти впевнено керувати обговоренням поставлених питань, давати учасникам можливість висловитися, заохочуючи їх до розмови. Потрібно враховувати, що можна або добре дискутувати, або вміло керувати нарадою.

          Не слід втручатися в дискусію заради того, щоб висловити свої погляди; варто керувати нею і спрямовувати її в необхідне русло запитаннями, уточненнями, заохочувати присутніх до участі в ній. Вправний голова вміє аналізувати зауваження й репліки, помічати в них нові думки, бачити розбіжності в поглядах. Він допоможе учасникам обговорити деталі, якщо потрібно, усунути непорозуміння, дійти згоди. Голова наради  має бути тактовним і витриманим.

           Важливу роль відіграє також зовнішній вигляд та манера поведінки голови на нараді.

          Він повинен відкрити нараду і в короткому вступному слові охарактеризувати проблематику, яку треба обговорити. Голова має делікатно втрутитися і спрямувати дискусію в потрібне русло. Він повинен виявити тактовність, щоб його втручання (висунення для обговорення наступного питання, оголошення перерви чи навіть перенесення наради на інший час або день) сприймалися правильно, з розумінням ситуації. Голова  повинен дуже сумлінно готуватися до наради.

          А.М.Купер наводить близько 30 поганих звичок, які він помітив у людей, що головують на нарадах: стукають пальцями або олівцем по столу; підпирають голову рукою; торкаються руками обличчя; покусують олівець, зубочистку або сірник; стукають олівцем по зубах; облизують губи; чухають голову; водять пальцями по столу; пригладжують волосся; пригладжують бороду або вуса; застібають або розстібають ґудзики на піджаку;хмуряться; кусають губи, нігті; жують жувальну гумку; чистять нігті; поправляють окуляри, тримаючи їх у руці; притупують ногою; хрускають пальцями; малюють беззмістовні малюнки на папері під час виступів; нервово складають і рвуть папір; оглядаються довкола; звертаючись до присутніх, дивляться повз них; дзенькають ключами або дрібними грішми в кишені; стромляють пальці за жилет або за комір; тримають руки в кишенях; крутять обручку на пальці; усміхаються так чудернацько, що учасники не можуть збагнути, чи їм усміхаються, чи над ними насміхаються

          Бесіда належить до усної форми ділової мови. Основною метою бесіди є обмін інформацією. Тема майбутньої бесіди попередньо узгоджується. Бесіду планують заздалегідь і до неї готуються.

Підготовка до бесіди має на меті:

          Ділову бесіду можна вести в різних положеннях: сидячи, стоячи.Начальник викликає до свого кабінету підлеглого і говорить з ним сидячи, тоді як підлеглий стоїть.

          Начальник може запропонувати підлеглому сісти і тим самим дати йому зрозуміти, що в даній розмові він не має наміру повністю використовувати своє керівне становище. Якщо ж він не пропонує сісти, то це може означати, що розмова триватиме недовго. Якщо відвідувача запрошують сісти, то тим самим йому пропонують продовжувати розмову.

          Під час прийому відвідувачів мовлення посадовця має характеризуватися такими рисами:

 

Мовленнєвий етикет державного службовця

Мовленнєвий етикет державного службовця - це мовні формули вітання, прощання, звертання, висловлення сумніву, підтвердження, згоди, незгоди тощо, які використовуються в управлінській сфері

Етикет (від франц. etiquette - встромляти) має широке тлумачення: від “зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах до усталених норм поведінки і правил ввічливості в якому-небудь товаристві”.

Мовленнєвий етикет тісно пов’язаний з культурою мовлення і є виразником загальної культури.

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливість. Доречним буде з’ясування значень окремих слів. Так, обхідливість - увічливість, привітність у поводженні з людьми. А приязність - це приязнь, дружня прихильність, симпатія до когось, дружелюбність, привітність. Звичайність - вихованість, ввічливість, уважність до кого-, чого-небудь, делікатність.

У кінці словникової статті “Практичного словника синонімів української мови” С. Караванського (1993 р.) з домінантою ввічливість додається “пор. люб’язний”. Знаходимо: “люб’язний, любий, привітний, ласкавий, уважний, кн. обхідливий; люб’язний б.з. (безпідставно занедбане слово), любий, милий”.

Слово ґречний уживається в українській мові з 17 століття, утворено від злиття давнього прийменника к з давальним відмінком іменника речи (к речи - до речі).

 

Зустрічаючись з колегами, з керівником, ми вітаємося: вранці - “Добрий ранок”; “Доброго ранку” вже стало традиційним; удень - “Добрий день”; “Доброго дня”; “Добридень”; увечері - “Добрий вечір”; “Доброго вечора”; “Добривечір”. У всіх словосполученнях присутній корінь добр-. Уживаючи форму називного відмінка, ми констатуємо факт щодо ранку, дня чи вечора. Використовуючи форму родового відмінка, ми бажаємо один одному доброго ранку, дня чи вечора.

Вітання доповнюється звертанням, яке може містити ім’я або ім’я, по батькові. Разом із власними іменами використовуються загальні слова:

Коли ми звертаємося до вищих посадових осіб, потрібно використовувати такі мовні формули:

Хоча, на нашу думку, доцільніше використовувати такі засоби мовленнєвого етикету у звертаннях:

Кожна розмова має свій зачин : “Як справи?”, “ Як здоров’я?” - особливий тип мовлення, де простий обмін звичайними фразами наштовхує співрозмовників вести ділову чи товариську розмову, психологічно підводить їх до суті справи.

Ділові засідання є складовою державної служби. У процесі підготовки до ділових засідань треба пам’ятати про вплив вербальних і невербальних засобів спілкування на слухачів. Тому доречним буде підбір слів, словосполучень, фраз, які найкращим чином допоможуть досягти мети ділового засідання.

Ділові засідання завжди починаються з вітання й звертання до аудиторії. Можна звернутися, використавши фрази: “Доброго ранку, шановне товариство”; “Добрий день, шановні колеги” тощо.

У кінці засідання можливі запитання, тому потрібно врахувати це і заздалегідь підготувати відповіді.

Іноді в усному діловому мовленні доречним може бути використання цитат, фразеологізмів (берегти, як зіницю ока; бити байдики; брати близько до серця; гав ловити; ні те ні се), крилатих фраз (А хура й досі там (Л.Глібов); У ріднім краю навіть дим солодкий та коханий (Леся Українка), афоризмів.

У мові є багато формул етикету, ще більше буває ситуацій, коли їх треба використати, тому не можна їх усі передбачити. Знання основних засобів мовленнєвого етикету, внутрішній такт, загальна культура допоможуть державному службовцю підібрати найефективніший і найдоречніший спосіб висловлення ставлення до особи, до дій, до вчинків.

Наведемо приклади перекладу найпоширеніших форм звертань з російської мови на українську:

гражданин - громадянине

гражданка - громадянко

граждане - громадяни

господин - пане (добродію)

госпожа - пані (добродійко)

Слова пан(е), пані походять із західнослов’янських мов.

“Історичний словник українського язика” Є.Тимченка подає слово добродій(ка) - -ю(-йко), вказуючи, що воно функціонувало із XVII ст. у східних областях України. Антонімами до нього є слова злодій, лиходій.

господа - панове (добродії)

товарищи - товариші (переважно у військовій сфері)

уважаемый - шановний

многоуважаемый - вельмишановний

глубокоуважаемый - високоповажний

Ділове спілкування має особливий порядок привітань, рекомендацій, знайомств залежно від ситуації.

При зустрічі першими вітають молодші старших, чоловіки першими вітаються з жінками. Виняток із цього правила: той, хто увійшов до помешкання - жінка чи чоловік, вітається першим із присутніми. Той, хто виходить, першим прощається з тими, хто залишається.

Під час переговорів слід обов’язково привітатися з кожним із присутніх, а на прийомі цього робити не варто.

Чоловік завжди встає, коли вітається (за винятком дуже старих чи хворих). Жінка, вітаючись із чоловіком, не встає, вітаючись із жінкою - встає.

Згідно з етикетом за однакового службового рангу першою вітається більш вихована людина. Раніше існувало правило, що першою при вітанні подає руку жінка, якщо вона вітається з чоловіком. Тепер це правило не діє жорстко.

Якщо знайомлять чоловіка й жінку, то першим називають чоловіка, потім - жінку. Лише коли жінку знайомлять з вельми старим чоловіком, то першою називають жінку. Під час знайомства називають спочатку ім’я, по батькові, прізвище, а потім - посаду (За матеріалами: Дороніна М.С. Культура мовлення ділових людей: Посіб. для студентів гуманіт. ф-тів вищ. навч. закл. - К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 1997. - 192 с.).

Наведемо найуживаніші мовні звороти, які виражають згоду, підтвердження, заперечення, відмову тощо.

Згода, підтвердження

согласен - згоден

я не отрицаю - я не заперечую

договорились - домовилися

вы правы - ви маєте рацію

это действительно - це справді так

естественно - авжеж

конечно - звичайно, певна річ

прекрасно - чудово

да - так

наверное - напевне

обязательно - обов’язково

безоговорочно - безперечно

несомненно - безсумнівно

безусловно - безумовно

мы в этом уверены - ми в цьому впевнені

пожалуйста - будь ласка, прошу

хорошо - гаразд

с удовольствием - з приємністю (із задоволенням)

еще бы - ще б пак

Заперечення і відмова

нет - ні

нас это не устраивает  - нас це не влаштовує

я не согласен - я не згодний (згоден)

это не точно - це не точно

нельзя - не можна

ни в коем случае - ні в якому разі

это исключено - це виключено

этого не может быть - цього бути не може

это невозможно - це неможливо

вы не правы - ви не маєте раціїю

отрицаю это - язаперечую це

ни за что - нізащо

об этом не может - про це не може бути й мови

быть и речи

ничего подобного - нічого подібного

это лишняя трата - це даремна трата часу

времени

не стоит об этом - не варто про це нагадувати

напоминать

никоим образом - аж ніяк

Стимулювання розмови

продолжайте - продовжуйте

мы вас слушаем - ми вас слухаємо

а что вы можете сказать - а що ви можете сказати

об этом (по этому поводу) - про це (з цього приводу)

кто ещё желает - хто ще бажає висловитися

высказаться (выступить) - (виступити)

посмотрим на этот вопрос - подивимося на це питання

с другой стороны - з іншого боку

Корекція розмови

извините, я перебью вас - вибачте, я переб’ю вас

извините, но я хочу - вибачте, але я хочу

отметить, что... - відмітити, що...

извините, что перебиваю, но... - прошу вибачити, що перебиваю, але...

не отклоняйтесь - не відхиляйтесь

вы отошли от темы - ви відійшли від теми

вернемся к нашей теме - повернемося до нашої теми

я все-таки хотел бы - я все ж таки хотів би

вернуться к разговору - повернутися до розмови

(к проблеме) - (до проблеми) 

Лекція № 4 Лекція № 6