"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

Стилістичні можливості питальних, спонукальних та окличних речень

Рекомендована література:

1.  Кулик Б.М., Масюкевич О.М. Збірник вправ з стилістики. - К. - С.255-259.

Основні питання теми:

1.  Розповідні речення та їх стилістичні можливості.

2.           Питальні речення та їх стилістичні можливості.

Окличні речення та їх стилістичні можливості.

Завдання до самостійної роботи.

1.  Скласти конспект по темі.

2.Підібрати 5 окличних речень з присудком, вираженим наказовою формою дієслова, які виражають привітання, побажання, тощо.

3. Придумати   5   наказових  речень,   які  б   виражали  різні     накази, розпорядження, заборону, прохання тощо.

Опорний конспект

Розповідні, питальні і спонукальні речення      мають різну спрямованість, відрізняються типом інтонації і частково своєю структурою. Набуваючи яскравого емоціонального забарвлення і в  зв'язку з цим особливої інтонації,  розповідні,  питальні   і спонукальні речення стають окличними.

Розповідні речення.Розповідні речення виражають повідомлення про яке-небудь явище, подію, факт і т. ін. або твердження про наявність у предмета певної якості, характеризуючись середнім темпом мовлення, підвищенням тону на одному (або більше) із членів речення і спокійним зниженням, спаданням на кінці речення.

Розповідні речення можуть бути стверджувальними і заперечними, стилістично нейтральними і емоціонально забарвленими. Так, у розмовно-побутовому мовленні часто вживаються експресивно забарвлені заперечні звороти у прямому і переносному значенні, наприклад, подвійне заперечення виражає ствердження, переконаність у тому, що дія повинна була відбутися: Учень не міг не виконати завдання. Підсилюють і емоціонально забарвлюють заперечні речення слова думати, збиратися, які ставляться в особовій формі, а дієслова, що виражають основну дію,— в неозначеній, наприклад: Брат і не думав їхати. Він не збирається спати. Я і не думав писати. В значенні заперечних речень, дія яких відноситься до майбутнього, вживаються також експресивні розмовні конструкції, що мають відтінок фамільярності: Піде він тобі. Так я вам і зробив.

Розповідні речення — найбільш поширений тип речень в усіх стилях мови. Вони являють собою основний вид речень наукового, офіціально-ділового і публіцистичного стилів мови. Розповідні речення властиві монологічній формі мови, а в діалогічній широко виступають питальні, спонукальні і окличні речення. В художньому стилі мови поруч з розповідними реченнями досить широко виступають і всі інші типи речень, які, звичайно, вживаються не тільки в діалогах, а і в авторській мові, зокрема в поетичній. Питальні, спонукальні і окличні речення в меншій мірі зустрічаються в публіцистичному стилі і обмежено — в науковому і офіціально-діловому.

Питальні речення.За своїм змістом питальні речення можуть бути трьох видів: 1) власне питальні, 2) питально-спонукальні і 3) риторичні.

Власне питальніречення містять питання, які говорящий ставить до співбесідника, щоб одержати відповідь. Ці речення можуть також мати додаткове емоціональне забарвлення, виражаючи, крім питання, сумнів, здивування, недовір'я, невпевненість, впевненість тощо. Наприклад: Як себе почуває генерал-лейтенант? (О. Корн.). Що ж ти дивишся з журбою на потоптані квітки? (В. Сос). Ну, навіщо ж так турбуватись? (С. Скл.).

Питально-спонукальніречення мають відтінок спонукання до виконання співбесідником дії, наприклад:— Чому ви не йдете на лан, сякі-такі? крикнув осавула (І. Н.-Лев.).

Власне питальні і питально-спонукальні речення широко вживаються в розмовно-побутовій діалогічній мові, а також у художній літературі і публіцистиці, де вони часто є засобом пожвавлення розповідей, наближаючись до риторичних питань. В розсудах, міркуваннях автора або дійових осіб у цих реченнях яскраво формулюються питання, що постають перед автором або дійовими особами. Наприклад: %к визначити «вплив»? Хіба може бути такий письменник, на якого не впливав би геній Толстого? (Ю. Смол.). Г а й д а й: Куди йду?.. Хіба я знаю, куди йти? Де берег мій?... Тепер його нема. У порох розлетілось все. Скажіть мені, товариші, куди йти?.. (О. Корн.).

Третій різновид питальних речень — риторичні речення, що містять в  собі  приховане  ствердження  і  тому  не  вимагають  відповіді.   Будучи емоціонально забарвленими ствердженнями, риторичні питальні речення вживаються як образний стилістичний засіб експресивного мовлення художнього і публіцистичного стилів. Зрідка риторичні питальні речення зустрічаються в наукових творах. Вживаються вони також і у розмовно-побутовій мові. Наприклад: Хто ж бо велич міряє метром? (Я. Гал.). Хіба може бути такий радянський письменник... який би не вбирав в себе жадібно всі величезні багатства сучасної радянської літератури, найпередовішої, найбільш ідейної літератури в світі? (Ю. Смол.). А що я сподіяв? Будеш вільна от що (М. Вовч.).

У зв'язку з характером очікуваної говорящим відповіді питальні речення можуть мати різну структуру. Наприклад: Ви були в школі? Хіба ви були в школі? Чи ви були в школі? Невже ви були в школі? Ви вже були в школі? Питальні частки хіба, чи, невже і відповідна інтонація надають питальним реченням відтінки сумніву, невпевненості, недовір'я і т. ін.

Інтонація питальних речень відзначається підвищенням тону на слові, зв'язаному з питанням. Здебільшого це слово стоїть у кінці речення, і інтонація тоді має висхідний характер, обриваючись і створюючи враження незавершеності висловлення, яке вимагає відповіді. Наприклад: Скажи ти мені, дівко, що я маю з тобою робити? (В. Стеф.). Так, значить, в море ми не підемо? (О. Корн.). При спадній інтонації питальних речень логічно наголо­шене слово стоїть на початку речення, а при висхідно-спадній — посередині: А де ок ваш рід, дядечку? Звідки ви самі? (М. Вовч.). Про що думаєш, синку? (Н. Риб.).

Коли говорящому потрібно довідатись про різні уточнення, подробиці, що стосуються думки, вираженої питальним реченням, до складу такого речення включаються питальні займенники і прислівники: хто, що, який, котрий, чий, де, куди, звідки, як, яким чином, коли, з якої пори та ін. Наприклад: Коли це трапилось? Хто там був? Чого не вистачає?

Спонукальні речення. Спонукальні, або наказові, речення виражають різні відтінки волевиявлення говоря-щого: наказ, вимогу, прохання, благання, пропозиції, дозвіл і т. ін., залежно від чого ці речення мають різну інтонацію. Наказ, категорична вимога, заборона і т. ін. супроводжуються вищим тоном і силою (Забирайся геть звідси!); з більш низьким тоном і меншою напруженістю вимовляються речення, що виражають прохання, пораду (Не плач, не треба...).

Присудок спонукальних речень виражається формами наказового способу та умовного в значенні наказового, а також формою інфінітива. В діалогічній формі мови вживаються також різного типу неповні спонукальні речення, зокрема без підметів і присудків, основу яких становлять другорядні члени (Води, швидше! До мене, сюди!). Спонукальні речення характеризують експресивне мовлення і науковому стилю мови не властиві, а в офіціально-діловому набувають специфічного  застосування  в  командах,   наказах,   оголошеннях  і  т.   ін.

Найбільш широко вживаються спонукальні речення в емоціонально забарвленій розмовно-побутовій мові і діалогах художніх творів. Наприклад:— Сину, не зачіпай лиш ти осавули, не дражни пана! благала мати Миколу (І. Н.-Лев.). Кораблі Чорноморської ескадри, слухати команду! Піднять по кораблях бойові прапори! (О. Корн.). Поїдьмо, провітримось трохи (О. Вишн.). Експресивно-закличного характеру набувають спонукальні речення в публіцистиці, широко використовуючись у відозвах, закликах, різних заголовках тощо.

Окличні речення Розповідні, питальні і спонукальні речення, вимовляючись з посиленою емоціональністю і особливою інтонацією, стають окличними. Інтонація окличних речень характеризується високим тоном, різким виділенням наголошеного складу того слова, яке виражає почуття, і різким, раптовим спадом тону і сили, що після цього настає.

Окличні речення можуть виражати найрізноманітніші експресивні відтінки: радість, жаль, любов, ненависть, жах, впевненість, сумнів, недовір'я, презирство, іронію і т. ін. Наприклад: Де ж той світ? І де та правда!? Горе! Горе! (Т. Шевч.). Так будьмо ж з народом руським сполучні навіки! (Н. Риб.). Козак в збитій набакир шапці стиснув руку Гуляй-Дню і в захваті мовив: «Ех, брате! Діждались-таки ми! Справдив наші сподівання Хмель!» (Н. Риб.).

Вираження емоціональності окличних речень посилюється вживанням вигуків, часток (хай, нехай, що за та ін.), займенників (який, яка, яке, які, такий, така, таке, такі), прислівників (як, так, куди), наприклад: Хай живе Великий Жовтень! (З газ.).— Бач, який ти лихий та недобрий! почав докорять Пилипко (П. Мирн.). —Годі, пані, годі!гримнув чоловік, схопивши її за обидві руки.Цього вже не буде! Годі! (М. Вовч.). Хома Хаецький з цього приводу мудрував: «Куди їхнім коням до наших! Вони в них задихаються від ожиріння серця» (О. Гонч.).

До окремої групи окличних речень належать різні вітальні звороти, ' здравиці, побажання і т. ін., які часто наближаються до фразеологізмів. Наприклад: Хай живе 1 Травня! Бувайте здорові! З Новим роком! Прощайте! Бувайте! З святом вас! Щасти вам! Ні пуху ні пера!

Окличні речення властиві емоціонально насиченій діалогічній мові, широко використовуються в художньому стилі мови, зокрема в діалогах, поезіях, драматичних творах, також в емоціонально забарвлених публіцистичних. В науковому і офіціально-діловому стилях мови окличні речення майже не вживаються.

Самостійна № 13 Самостійна № 15