"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Синтаксичний розділ стилістики. Стилістика простого речення. Порядок слів у реченні. Узгодження підмета з присудком.

1.1. Стилістичні можливості синтаксису.

Стилiстичний синтаксис вивчає можливостi найдоцiльнiшого використання синонiмiчних варіантів залежно вiд змiсту тексту, вiд його функцiонально-стилiстичного призначення, а також iз урахуванням завдань тексту та його загально естетичного спрямування.

Синтаксичний роздiл стилiстики розглядає синтаксичнi синонiми й паралельнi синтаксичнi конструкції

Синтаксичнi синонiми об’єднуються спiльним граматичним  значеннням, на основi якого їх вiдносять до тієї чи iншої синтаксичної категорії; вони передають вiдтiнки спiльного граматичного значення та мають вiдтiнки спiльного експресивно-змiстового або функцiонально-стилiстичного забарвлення (забарвлення може й не бути за стилiстичної нейтральностi синтаксичних синонiмiв).

Синонiмiчними можуть бути три основнi синтаксичнi одиницi: словосполучення, члени речення й речення.

Синонiмiчними називають два або кiлька словосполучень, що передають однаковi синтаксичнi вiдношення (предикативнi, атрибутивнi, об’єктнi, обставиннi) та мають спiльнi стрижневi слова й однокореневi залежнi, вiдрiзняючись способами синтаксичного зв’язку. В українськiй мовi найбiльшу кiлькiсть синтаксичних синонiмiв становлять прийменниковi дiєслiвнi словосполучення: стояти пiд мiсяцем (проти мiсяця, при мiсяцi); змокрiв вiд туману(пiд туманом, за туману, через туман) тощо.

Синонiмiчними є такi члени речення, якi виражено однокореневими словами, що мають рiзне граматичне оформлення й рiзнi вiдтiнки спiльного синтаксичного значення. Цi слова можуть належати до рiзних частин мови, мати при собi службовi слова: Марiя була студентка - Марiя була студенткою; Шевченковi думи – думи Шевченка.

Синонiмiчними є такi речення, якi належать до одного типу,

являючи собою граматичний i змiстовий паралелiзм, але розрiзняються вiдтiнками спiльного граматичного значення, засобами граматичного вираження, стилiстичним забарвленням. Емоцiйно-експресивнi вiдтiнки мовлення, його стилiстичне забарвлення знерiдка виявляються в будовi простого речення. Синонiмiчнi зв’язки, зокрема, виникають мiж розповiдним, питальним i окличним (спонукальним) реченнями, мiж особовим i безособовим реченням: Снiг замiв - Снiгомзамело.

До паралельних синтаксичних констрvкцiй належать такi:

1.2. Стилiстичнi властивостi порядку слiв у реченнi.

Прямий порядок слiв - це стилiстично нейтральне розташування членiв речення. Непрямий, зворотний порядок слiв, або iнверсiя, - це стилiстично активне розташування членiв речення. В українській мовi є т.зв. вiльний порядок слiв, тобто вci члени речення можуть мiняти своє мiсце. Проте перемiщення членiв речення спричиняє змiни синтаксичнi, змiстовi та стилiстичнi. Тобто порядок слiв виконує такi функції:

Порядок слiв в українськiй мовi найчастiше виконує стилiстичну функцiю.

Будь-який зворотний порядок слiв у текстi має бути функцiонально, стилiстично, естетично виправданим. Невиправдана iнверсiя призводить до стилiстичних помилок, до спотворення змiсту речення.

Здебiльшого ознаки прямого порядку слiв такi:

У простому реченнi найбiльше змiстове навантаження має слово, що стоїть на початку (за iнверсії) або в кiнцi речення.

До паралельних  синтаксичних конструкцій належать такі:

1. В реченнях, у яких форма пiдмета й форма прямого додатка збiгаються (форма Зн.в. = формi Н.в.): "3апорожець" збив КАМА3. Успiх несе радiсть (Радiсть несе успiх.)

2. У т. зв. реченнях тотожностi (двоскладних реченнях, у яких обидва головнi члени вираженi Н.в. iменника): Собака - мiй друг. Мiй друг - сообака.

3. В реченнях, у яких один головний член виражений iнфiнiтивом,а другий Н.в. iменника: Добре вчитися- наше завдання. Наше завдання- добре вчитися.

4. У реченнi з iменника й узгодженого з ним прикметника: Веселий хлопець (односкладне речення - номiнативне). Хлопець веселий (двоскладне речення).

Мiсце пiдмета в реченнi перед присудком (у розповiдному реченнi, коли присудок простий).

Але є випадки, коли пiдмет стоїть пiсля присудка й це не сприймається як iнверсiя:

1) в авторських словах у серединi або пiсля прямої мови;

2) в реченнях, у яких пiдмет означає вiдтинок часу або явище природи, процес дiяльностi, а присудок є дiєсловом буття, наявностi, виникнення, становлення, перебiгу дiї тощо: Був весняний день.Настає осінь (Близькими до цього випадку є речення з фольклорних зачинiв, переважно казкових: Жили собi дiд i баба).

Узгоджене означення за прямого порядку слiв стоїть перед означуваним словом. Постпозицiю узгодженого означення використовують без експресивно-стилiстичного забарвлення в термінax i назвах товapiв за класифiкацiї об’єктiв (iменник позначає родове поняття, а прикметник видову ознаку): Кульбаба жовта; Цегла лицьова, рядова, apxiтeктypнo-оздоблювальна. За наявностi кiлькох означень на першому мiсцi стоїть означення-займенник.

Означальнi займенники передують iншим, але займенник самий стоїть завжди пiсля вказiвного займенника. Якщо означення стосується неозначеного займенника, то воно стоїть пiсля нього: Такий глибокий твiр важко оцiнити одразу. Тiєї самої наснаги вони й не мали. Кожен мав щось своє. Узвичаєним мiсцем для поширеного означення, вираженого прикметниковим чи  дiєприкметниковим зворотом, є постпозицiя: lван, схвильований пiсля iспиту, радiсно збуджений, показував друзям залiковку. За кiлькох неоднорiдних означень, виражених якiсним i вiдносним прикметниками, першим ставлять якiсний (рiдна українська мова). З-помiж двох вiдносних прикметникiв першим обирають той, який передає вужче поняття (транскордонні бiзнесовi зв’язки).

Неузгоджене означення ставлять пiсля означуваного слова. Проте в мовi узвичаєнi звороти, в яких неузгоджене означення завжди стоїть перед означуваним словом: гвардії лейтенант.

Додаток звичайно стоїть пiсля слова, яке ним керує. Якщо є   кiлька  додаткiв, то прямий передує iншим: Ти маєш узяти олiвець у Наталi.

Непрямий додаток особи в Д.в.  здебiльшого стоїть одразу пiсля     слова, яке ним керує, тобто передує навіть прямому додатковi: Степан розповiдав нам анекдоти.

Обставини способу дії, вираженi якiсними прислiвниками,       здебiльшого передують присудковi: Андрiй весело проводжав iї очима.

Цi обставини, вираженi iменниками, за прямого порядку слiв стоять пiсля присудка: Андрiй поглянув на неї з веселим подивом. Iншi        обставини можуть стояти перед присудком i пiсля нього.

Вставні слова вiльно розмiщують у реченнi, але вiдтiнок         висловлювання змiнюється залежно вiд мiсця вставного слова (якщо       воно стоїть на початку речення, то стосується цiлого речення):

Мабуть, я прийду сьогоднi пiзно ввечерi. Я, мабуть, прийду сьогодні пiзно ввечерi. Я прийду, мабуть, сьогодні пiзно ввечерi. Я прийду сьогоднi, мабуть, пiзно ввечерi. Я прийду сьогоднi пiзно, мабуть,         увечерi.

Частки також можуть займати будь-яке мiсце в реченнi, але вiд їх   мiсця залежить змiст висловлювання. Є препозитивнi (чи, аби, де, що    за) i постпозитивнi (ж, то, бо, но, небудь) частки.

Типовi помилки в стилiстичному використаннi порядку слiв:

1. Неврахування того, що з переставлянням окремих слiв виникають небажанi вiдтiнки в значеннi та в стилiстичному забарвленнi висловлювання: Чимало нарікань у жителiв областi є на роботу наших автотранспортних пiдприємств (ВЗ. - 1997. – 24 грудня).

2. Невиправдана iнверсiя, яка призводить до спотворення змiсту, до означностi: Це 16-й памятник жертвам локальних вiйн на території України (РЛ. - 1997. - 21 березня);

3. Використання iнверсії в реченнях, у яких форми пiдмета й прямого додатка збiгаються: Палац Амiна, який штурмував спецназ КДБ (500 переодягнених в афганську унiформу воякiв так званого "мусульманського батальйону" (ТП. - 1997. - №1).

4. Неврахування того, що вiд мiсця вставних слiв, часток у реченнi заалежить змiст, стилiстичне забарвлення висловлювання: Він, нажаль, був здоровим лише протягом року (РЛ. - 1996. - 15 жовтня).

КООРДИНАЦІЯ ПIДМЕТА Й ПРИСУДКА. УЗГОДЖЕННЯ ОЗНАЧЕННЯ

Можлива координацiя пiдмета й присудка граматична та логiчна (за змістом).

2.1. Координацiя присудка й простого підмета.

З простим пiдметом присудок координується за граматичними ознаками (тобто координується в числi, а в минулому часi та умовному способi й у родi). Коли при пiдметi є кiлька означень, що вказують на рiзнi предмети, а пiдмет стоїть в однинi, то в цьому разi присудок має форму множини (тобто кооординується за змiстом): Українська й бiлоруська мова були найбiльш занедбаними серед слов’янських мов. Коли ж пiдмет виражений збiрним iменником або мислиться як щось єдине, тодi присудок стоїть в однині: Українське й польське студентство зустрiлося на форумi.

З пiдметами - iменниками чоловiчого роду на позначення професiй, посад жiнок- присудок координується за граматичними ознаками, а не за змiстом: Касир перерахував гроші (Речення Касир перерахувала грошi - розм.). Щоб уникнути двозначностi, при таких iменниках треба вживати iм’я та прiзвище, що виконує функцiю пiдмета, й тодi присудок координується за змiстом: Касир Галина Гринишина перерахувала гроші.

Якщо при загальному iменниковi є географiчна чи умовна назва, то присудок координується з пiдметом - загальною назвою: Газета "Поступ" надрукувала виступ депутата. Micтo Львiв нiби помолодшало.

З пiдметами, вираженими словами людина, особа, постать тощо, а також iз пiдметами - збiрними iменниками чи iменниками сукупностi - присудок координується за граматичними ознаками: Особа чоловiка встановлена. Волосся переливалося срiблом.

Пiдмети, вираженi займенниками хто, що, координують iз собою присудок у формi третьої особи однини теперiшнього часу, а вминулому часi та в умовному способi хто вимагає форм и чоловічого роду, а що -_ середнього: Усі зрадiли, а хто й не зрадiв, то не показав цього. Що це там таке показалося з-за рогу? Так само координується присудок iз займенниками iнших розрядiв (неозначеними, заперечними), до складу яких уходить хто, що: Дехто вирiшив неприходити на мітинг. Нiщо мене не привабило.

Проте є випадки т.зв. зворотної координації (зворотного узгодження) в реченнях з iменними присудками, за якої на форму дiєслова-зв’язки в складi присудка впливає не форма пiдмета, а формаіменної частини присудка: Хто були ці люди? Якщо функції пiдмета виконують вказiвний займенник середнього роду це, вказiвна частка то, координацiя присудка також зворотна: Це була видатна постать у нашiй культурі.

Загалом iменнa частина складеного iменногo присудка (найчастiше iменник чи прикметник) має форму називного або орудного вiдмiнка. "Форми орудного вiдмiнка iменногo складеного присудка частiше вказують на ознаку тимчасову, нездiйснену, а форми Називного вiдмiнка є показником постійної ознаки". Значновиразнiше, нiж Ор.в., передають тимчасовiсть ознаки форми Зн.в. з прийменником за, що мають значення "замiсть": Він їй був за вчителя.

Зв’язка бути в теперiшньому часi (є) характерна для офiцiйно-дiлового, наукового й почасти публiцистичного стилю. Розмовному ж мовленню зв’язка є не властива.

NB!!! У науковому стилi часто в ролi зв’язки вживають дiєслово становить та деякi iн. у сполученнi зi Зн.в. без прийменника. Не можна в цьому разi використовувати росiянiзм складає

При пiдметi - кiлькiсному числiвнику - присудок має форму третьої

особи однини, а в минулому часi - форму середнього роду: Семеро дійшло до фiнiшу. Ciм дiйшло до фiнiшу. Кілька дiйшло до фiнiшу. Проте тут можлива й форма множини присудка. Однина наголошує накiлькостi, множина - на матерiальному складi.

Якщо підметом є субстантивоване незмiнне слово, то присудок має форму третьої особи однини, а в минулому часi - форму середнього роду: Це "Ура!" линуло звiдусiль.

2.2. Координацiя присудка й складеного пiдметa.

Пiдмет на кшталт "брат iз сестрою" координує присудок у формi й однини, i множини. Однина присудка вказує на одного активного суб’єкта дiї (власне, тiльки він i є граматичним пiдметом, а iншим iменником чи займенником виражено додаток). Множина присудка вказує на рiвноправнiсть двох суб’єктів дії, на їх паритетну участь у виконаннi дії: Брат iз сестрою пiшов у театр. Брат iз сестрою пiшли в театр. Коли до складу таких пiдметiв як перший компонент уходить особовий займенник я, ти, він, тодi присудок має стояти в однинi: Я зi Степаном пiшла в театр. Ти з Оксаною пiшов у театр.

З пiдметом, що складається iз числiвника та iменника, присудок координується в однинi й у множинi (Це не стосується тiльки тих числiвників, якi закiнчуються на один: П’ятдесят один чоловiк працював у полi. П’ятдесят одна особа працювала в полi). Однина присудка наголошує на кiлькостi предметiв, а множина - на дії. При iменниках, якi позначають назви iстот, здебiльшого присудок має форму множини, а при iменниках - назвах неістот - форму однини.

Якщо до складу пiдмета входять числiвники до десяти (крім один), то

присудок частiше має форму множини. Коли використовують числiвники на позначення великої кiлькостi, переважає присудок у формi однини. Коли при числiвнику є слова років, лiт або слова лише,тiльки, всього, присудок має форму однини; коли при пiдметах є постпозитивнi означення (зокрема, займенник вci), присудок має форму множини.

Форму однини має присудок, коли числiвник у складi пiдмета вказує на приблизну кiлькiсть (уживається зi словами на кшталт склало iспит на "вiдмiнно".

Числова частина пiдмета може бути виражена iменником iз числовим значенням (ряд, низка, частина, бiльшiсть, меншiсть, юрба, решта тощо), тоді присудок також має форму однини: Бiльшiсть студентiв склала iспит на "вiдмiнно". Форма однини обов’язкова, коли при iменнику з кiлькiсним значенням є узгоджене означення або в складi пiдмета є iменник на позначення абстрактного поняття. Множину тут маємо тодi, коли:

1. Друга частина пiдмета є багатоелементною (Бiльшiсть студентiв, аспiрантiв, викладачiв прийшли на мiтинг);

2. Присудок вiддалений вiд пiдмета (Бiльшiсть студентiв, якi прийшли на мiтинг, проголосували за текст ухвали);

3. Присудки однорiднi (Бiльшiсть шахтарiв не пiдтримали профспiлкових лiдерiв i не розпочали страйку).

Складений пiдмет може бути виражений словосполученням. Якщо в ньому нема слова у формi Н.в., з яким координується присудок, то присудок стоїть у третiй особi однини, а в минулому часi – в середньому родi: "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi" йде (йшло) на сцені вже другий сезон. Якщо в словосполученнi є два iменники в Н.в., то треба додавати слово з родовим значенням, з яким i координувати присудок:Роман "Війна i мир" екранiзований декiлька разiв. При пiдметах - словосполученнях один одного, один за одним тощо - присудок може мати форму й однини, i множини: Один одного вчить. Один одного вчать.

2.3. Координацiя присудка й oднорідних пiдметiв

За наявностi узагальнювальногo слова присудок координується з ним. При однорiдних пiдметах (без сполучникiв), виражених формою однини, присудок стоїть у множинi або в однинi (за прямого порядку слiв - у множинi). Множина присудка обов’язкова за прямого порядкуслiв при пiдметах - назвах осiб: Іван, Петро пiшли додому. З пiдметами - назвами неосiб - присудок координується за змiстом або з найближчим пiдметом: Сатира, гумор виявляються (-ється) в текстi.

Ti caмi правила регулюють i випадки, в яких пiдмети вжито з   єднальними сполучниками. Якщо перед однорiдними пiдметами є означення, виражене займенником кожний, то присудок має форму однини: Кожний студент, аспiрант має пам’ятати про це.

За непрямого порядку слiв зазвичай використовують форму однини (навіть тодi, коли один з пiдметiв має форму множини). При однорiдних пiдметах, ужитих iз єднальним сполучником нi ... нi, присудок може мати форму й однини, i множини.

Якщо використано роздiловi сполучники, то присудок має форму однини: Іван чи Петро пiшов додому ранiше. Якщо пiдмети при цьому вираженi iменниками рiзних родiв або чисел, то присудок має форму множини: Іван чи Галя пiшли додому ранiше.

За використання протиставних сполучникiв присудок координується в числi й родi з найближчим пiдметом (Прийшов Іван, а згодом yci його брати); якщо при пiдметi є заперечна частка не, то присудок координують з реальним суб’єктом, дiя якого словом.

Здебiльшого означення узгоджується в родi, числi й вiдмiнку з означуваним словом.

Iменники особа, персона, назви професiй узгоджуються за граматичним принципом: Наталiя Сергіївна - наш директор. Степова - молодий професор.

При однорiдних членах означення, яке стосується двох iменникiв, може стояти в однинi й у множинi. Однину використовуємо тодi, коли за змiстом ясно, що означення пояснює два iменники. Якщо цi iменники належать до рiзних родiв, то означення узгоджується з найближчим iменником: Наша сатира й гумор. Українськa преса й радiо.

При одному iменниковi може стояти кiлька означень. Якщо вони перелiчують рiзновиди  предметiв, то iменник може мати форму й однини, i множини. Однина iменника:

Множина iменника пiдкреслює наявнiсть декiлькох предметiв, iстот, зокрема й за вживання порядкових числiвникiв: Гарний i розумний хлопцi. Перший i другий призи. При постпозитивних означеннях iменник стоїть у множинi: роди чоловiчий i жiночий; комп’ютери перший i другий; зошити той i цей.

Прикладка з означуваним словом узгоджується у вiдмiнку, коли це:

1. Чоловiчi чи вiдмiнюванi жiночi прiзвища (студентовi Петренку,студентцi Петришинiй);

2. Назви населених пунктiв (крім складених назв та вживаних нечасто iншомовних назв маловiдомих населених пунктiв) (до мicтa Львова, але до мicтa Кривий Рiг, до мicтa Аахен).

Не узгоджуються у вiдмiнку:

1. Назви станцiй (до станції Львiв);

2. Назви гip, островів, мисiв, озер та iн. (до гори Говерла), стверджується: Нарис, а не стаття став предметом аналізу.

3. Умовні назви (газет, книг, готелів, суден, підприємств тощо) (до готелю «Космос», на шахті «Гігант», газеті «Поступ»);

4. Астрономiчнi назви (на планетi Земля);

5. Офiцiйнi назви держав чоловiчого роду (офiцiйнi назви держав жiночого роду здебiльшого узгоджуються) (до Республiки Парагвай, до Ісламської Республiки Пакистан, до Князiвства Лiхтенштейн, але до Республiки Франції; до Республiки Польщi, до Республiки Куби).

Типовi помилки в координації пiдмета й присудка, в узгодженнi означення:

1. Координацiя присудка не з пiдметом, вираженим загальним iменнииком, при якому є географiчна чи умовна назва, а з цiєю назвою: 3 червня, о 21.10, на 640-му кiлометрi автодороги Київ-Чоп  вантажiвка KpAЗ-256, що належить ремонтно-будiвельнiй дiльницi рiвненського управлiння нафтопроводу "Дружба" зiткнувся з автомобiлем ВАЗ-2107, який рухався у зустрiчному напрямку (ТП. - 1997. - №1); Micтo Львiв прикрасився до свята (РЛ. - 1997. - 22 серпня).

2. Поєднання присудка з пiдметом, вираженим невiдмiнюваним iменником iншомовного походження, без урахування особливостей визначення роду й числа iменника: Tpio "Крайня хата" намагалися бути схожими на тpio "Либiдь" (МТ. -1998. - №3-4); Журi визначили переможцiв конкурсу (РЛ. -1997.- 27 серпня).

3. Неправильна координацiя присудка з пiдметом-абревiатурою: З iншого боку коли б вiн сам не звернувся до захiдного свiту i не "здав" деталi, то ми нiколи так i не довiдалися б, що замовником було КДБ (МГ. - 2000. - 13 сiчня).

4. Координацiя з пiдметом, вираженим займенником хто або що, присудка-дiєслова не у формi третьої особи однини теперiшнього   часу: Багато хто iз знайомих обминають його, цураються (ВЗ. - 1998. -- 9 сiчня).

5. Порушення норм координацiї присудка-дiєслова в минулому часi з

пiдметами-займенниками хто, що: Що i хто уповноважило керiвництво Львiвської залiзницi вирiшувати замiсть Кабiнету Мiнiстрiв та всiх мiнiстрiв-силовикiв, яка саме допомога потрiбна? (ТП. - 1998. - №3).

6. Координацiя присудка не з простим пiдметом, а з вiдокремленим членом речення, який ужито при ньому: Початок зустрiчi, точнiше, першi три хвилини гри, були за господарями (СП. - 1998. - №32); І ця цiннiсть – сiм’я i родиннi стосунки, - важливi для ycix наших читачiв, якими б рiзними вони не були в повсякденному життi (СП. `1997. - №52).

7. Уживання присудка у формi множини при пiдметi – особовому займенниковi я, ти, вiн: Я з гуртом ентузiастiв зiбрали грошi й купили першу любительську вiдеокамеру (СП. - 1998. - №9).

8. Уживання присудка у формi множини при пiдметi-числiвниковi, який указує на приблизну кiлькiсть: Сьогодні містом їздять понад двiстi маршруток, завдяки чому отримали роботу пiвтори тисячi чоловiк (Д. -1998. - 12 лютого).

9. Уживання присудка у формi множини при пiдметi, числова частина якого виражена iменником ряд, низка, частина, бiльшiсть, меншiсть тощо: Бiльшiсть пiдприємств простоюють (СП. - 1998. - №2).

10. Форма однини присудка при пiдметах, у яких друга частина багатоелементна, або при однорiдних пiдметах, або тодi, коли присудок вiддалений вiд пiдмета, чи тодi, коли присудки однорiднi:

Незважаючи на досягнутий ранiше компромiс, частина депутатiв вiдопозицiйної Соцiал-демократичної партії Нiмеччини, а також деякi представники Вiльної демократичної партії Нiмеччини, якi входять до правлячої коалiції; виступила проти закону про електронне прослуховування (ВЗ. - 1998. - 23 сiчня).

11. Форма множини присудка за наявностi мiж однорiдними пiдметами роздiлових сполучникiв: Іноді чиясь думка або жарт дарують новий погляд на проблеми (Т. - 1998. - № 7).

12. Неузгодження означення з означуваним словом: Саме через нeї рідненької, на Рiздво вiдбулося найбiльше нещасних випадкiв (СП. --1998. -№ 1).

13.Розмiщення постпозитивного звороту не одразу пiсля iменника, який він пояснює

14. Форма називного вiдмiнка iменника-прикладки, що є назвоюнаселеного пункту (крім складених назв), при означуваному словi - загальнiй назвi у формi непрямого вiдмiнка: У мiстечку Плоцьк мешкают її родичi з боку батька (СП. - 1998. -- №6); Житель селища Зимної води, що на Львiвщинi, Степан Іванович Волощук у 67 рокiв зробив майже героїчний вчинок (Е. - 1998. №5).

15. Узгодження у вiдмiнку назв планет, гip, островів, озер тощо таумовних назв-прикладок з означуваним словом – загальним iменником: Омолодженi iнопланетянами пенсiонери-земляни збудинку престарiлих вирiшують вiдвiдати свою рiдну планету Землю(ТП. - 1998. - №2).

У науці, законодавстві, в діловому і суспільно-політичному житті складність, важливість і серйозність питань, що підні­маються, вимагає суворо логічного, послідовного і точного ви­кладу думки. Перевага писемної форми спілкування, відсут­ність безпосереднього контакту з слухачами або читачами, а звід­си неможливість користування допоміжними засобами (жест, міміка, показ чогось і т. д.), офіційний тон, монологічна форма  мови – все це  накладає на синтаксис наукової мови спеціальний  відбиток.

Так, з метою пов'язання компонентів думки використовується ряд займенників, які своєю роллю в реченні наближаються до сполучників, а іноді в них переходять. Це такі займенники, як цей той такий, а також займенникові слова даний, відомий, від­повідний та ін. Наприклад: «До такого розуміння механізму променевої хвороби можуть вести дані про те, що іонізуюче ви­промінювання значно сильніше пошкоджує структуру ядра соматичних клітин, ніж їх цитоплазму. Ці факти, а також дані про дію природного добору серед пошкоджених і непошкоджених опромінюванням клітин соми та відомі факти про чутливість клітин, що діляться, ніж клітин, що не діляться, свідчать, що променева хвороба може виникати в результаті масових  мутацій клітин соми. При цьому опромінювання пошкоджує найбільш активні в мітотичному відношенні клітини лімфоїдні системи, кісткового мозку тощо. Саме ці зміни...» Наступне речення: «В цьому полягає...» Таким чином, створюється ланцюг, в якому кожний наступний займенник цей є водночас і посиланням на сказане попередньо і засобом логічного зв'язку мі думками.

У простому реченні для встановлення  різних співвідношень, між однорідними членами ряду використовуються парні сполучники типу не тільки.., але й; якщо не.., то; як.., так та ін. Зв'язок  між  компонентами  думки,  послідовність  цих  компонентів часто виражається за допомогою вставних слів теж досить специфічного складу (по-перше, по-друге, нарешті, з одного боки, з другого боку, отже, таким чином та ін.).

З  цією ж метою вживаються конструкції з  словами незва­жаючи  на.., у світлі..,  завдяки..,  з боку..,   шляхом..,  з допомо­гою та ін.:  «Тепер дублення проводять за допомогою танідів, виготовлених з дубильних матеріалів  у  вигляді  екстрактів  ч згущених соків. Завдяки цьому сучасна шкіряна промисловість має можливість застосовувати дуже швидкі  методи дубленні (журн.).

Не менш яскраво характеризують цей стиль пасивні кон­струкції, широке вживання дієприкметникових і дієприслівнико­вих зворотів, віддієслівних іменників на місці підрядних речень та ін. Наприклад: «Не виписуючи детально окремі характери, Яновський зумів дати прекрасний ліричний вираз головним ри­сам характеру революційного народу, що бореться за перемогу Радянської влади; не зображуючи докладно і точно окремих битв і боїв, він зумів поетично і, можна сказати, музично-від­чутно передати жар боротьби, пафос подій, грозовий подих епо­хи» (Л. Новиченко); «Було встановлено, що білки різних видів тварин, рослин і мікробів відрізняються один від одного за своїми властивостями»; «Як уже зазначалося, ядра клітин бага­ті на ДНК»; «Розв'язуючи проблему біосинтезу білків, необхід­но було з'ясувати, яким чином і за яких умов амінокислоти реагують між собою при синтезі молекул білків» та ін.

Прямий порядок членів кожного окремо взятого речення за­безпечує вираження загального змісту речення без спеціального акцентування логічних чи стилістичних елементів висловлюван­ня. З погляду стилістичного такий порядок, оскільки ним не пе­редбачається вираження, стилістичних відтінків мови, можна назвати стилістично-нейтральним розташуванням членів ре­чення.

З усього сказаного видно, яка важлива для наукового стилю мови препозиція підмета — організуючого центра речення: «Мі­крокліматичні дані дадуть змогу переглянути розміщення євро­пейських сортів, легко усунути пошкоджуваність міддю, розши­рити посадки ізабельних сортів, які достигають до початку періоду частих туманів»; «Принцип звичайної електронної лампи тепер використаний для створення нового приладу механотро­на — електронної лампи з рухомими деталями, здатними реагу­вати навіть на незначні зовнішні впливи»; «здатність таніну давати кольорові комплексні сполуки з цілим рядом катіонів використовується в аналітичній хімії як для якісних, так і для кількісних визначень» (з наукових журналів).

Показовою є, зокрема, і препозиція числівника у складі будь-якого словосполучення, незалежно від того, чи виражається точна, чи приблизна кількість. Наприклад: «У 1991—1992 нав­чальному році в містах і селах західних областей України пра­цювало 7063 загальноосвітні школи (не враховуючи шкіл робіт­ничої, сільської молоді та дорослих), в яких навчалося 1337,9 тис. учнів» («Торжество ленінської національної політики»). Навіть у випадках визначення приблизної кількості числівники не пере­ходять у постпозицію, як у інших стилях мови: «На 11 факуль­тетах  Львівського  університету  навчається близько  8,5  тисячі  студентів, понад 100 аспірантів. Тут є майже 60 кафедр, ( штатних і позаштатних професорів, доцентів, асистентів, викладачів. Крім того, на кафедрах і в лабораторіях працює до ,'і наукових працівників, лаборантів тощо» (там же). Порівняйте «тисяч п'ять студентів», «кафедр з шістдесят, мабуть» — у російській  мовній мові.

Увага. Подивується таке розташування слів, коли наступне слово (частіше якась ознака, властивість) стоїть не безпосередньо після пояснювального слова, а віддаляється від нього ще якимсь словом. Тоді виникає небажана і непередбачена автором двозначність: цю ознаку можна віднести або одразу до обох попереду названих предметів, або тільки до останнього, а це ми гірше. Наприклад: «Поверх  активної зони розташовано кільцеві катоди 11 вольфраму з торієвим покриттям. Над катодами на відстані 2,5 мм розміщено аноди з насиченого киснем вольфраму з ребрами для охолодження» (ребра, мабуть, є у анода, а не у вольфраму — металу). Місце цих означень--після сліп до яких вони належать («Над катодом на відстані 2,5 мм розміщено аноді і з ребрами для охолодження, виготовлені з насиченого киснем вольфраму»).

Як відомо, інверсія є однією з умов появи пропусків певних членів речення. Відсутність інверсії у науковому стилі веде з;і собою і відсутність неповних речень різного типу. Пропуск окремих членів речення зустрічається в науковій мові тоді, коли він не викликає труднощів у розумінні тексту (зокрема тоді, коли в наступних реченнях кілька разів повинне повторюватись те саме слово).

Розглянемо приклад: «Таніди шкірочки становлять найбіль­ший інтерес у зв'язку з тим, що вони найлегше переходять у ви­но. Проте не всі вони переходять у вино, а кількість тих, що переходять, залежить, крім таких факторів, як температура, три­валість мацерації (розмочування) тощо, ще й від вмісту танідів у шкірочці даного сорту винограду» (наук. журн.). Як бачимо, тут йдеться навіть не про повну відсутність члена речення, а про заміну іменника займенником для уникнення одноманітності викладу. Така заміна дуже поширена тому, що в науковій мові кількість іменників у тексті значно більша, ніж у інших стилях. Цілі ряди іменників у родовому відмінку — одна з типових ознак стилю. Родовий відмінок тут найчастіше виражає підпорядку­вання одного іменника іншому, відтворюючи різноманітні від­ношення між поняттями: «Порушення правильності розподілу хромосом при утворенні статевих клітин є причиною відхилень в ембріональному розвитку і значної кількості конституційних дефектів».

Наукова, науково-популярна і суспільно-політична літерату­ра відзначається також великою кількістю сталих словосполу­чень специфічного складу (прикметник + іменник; іменник в на­зивному відмінку + іменник у родовому; складні слова з двох нерівноправних або рівноправних компонентів та ін.). У них також переважає іменник:

Науковий стиль характеризується не тільки помітною пере­вагою іменників над дієсловами, але до певної міри і блідою семантичною виразністю використовуваних дієслів, пропуск яких, як правило, не порушує смислової єдності фрази. Тому в цих стилях випадки пропуску дієслів призводять до розвитку еліп­тичних конструкцій з присубстантивним вживанням приймен­ників. Це словосполучення типу вилучення з обігу «вилучити ;і обігу»), розвиток у напрямку «розвиватися у напрямку»), розповсюдження по лінії, завдання по лінії, навіть боротьба по лінії, зустріч по лінії (хоч зразки такого дієслівного керування у мові відсутні).

На місці дієслова з конкретним значенням часто вживається дієслово з послабленим лексичним значенням і зв'язаний з ним іменник у значенні процесу, бо абстрактні іменники краще пе­редають наукові поняття, наприклад: «Органіки й технологи працюють над розв'язанням проблеми синтезу дубильних речо­вин, близьких за своїми технологічними властивостями до при­родних» (порівняйте розв'язують); «Ферменти набули широкого застосування в різних галузях промисловості (молочній, конди­терській, спиртовій, медичній та багатьох інших)».

Загалом формою вираження присудка науковий стиль поміт­но відрізняється від інших стилів мови.

Так, простий дієслівний присудок у науковому стилі як пра­вило стоїть у теперішньому часі (у художньому широко вжива­ний і минулий час); змінна частина складеного присудка також звичайно ставиться у теперішньому часі. Крім того, у дієслівному складеному присудку наукового стилю мови змінна його частина переважно має модальне значення (у художньому стилі дієсло-ва - зв'язки звичайно позначають початок, продовження чи за­вершення дії), наприклад: «Торфоаміачні суміші можна виго­товляти з будь-якого торфу, але кращі результати забезпечує використання низинного торфу з вологістю 40—50%» (підручн.); «Вихід з тяжкого становища селяни сподівалися знайти у зако­нодавчих актах уряду і рішеннях Державної Думи, але ця надія була марною» (журн.).

Слід сказати, що в межах наукового стилю виділяються окремі його різновиди, які відрізняються способом організації фрази. Так, у мові гуманітарних наукових творів частіше можна зустріти синтаксичні риси інших стилів, зокрема публіцистичного і художнього; синтаксис мови творів точних наук, зокрема мови  технічної   літератури,   позначається   більшою   лаконічністю   висловлення,  чіткістю  побудови  речення.  У гуманітарних творах і характер самого повідомлення допускає відхилення від основної  лінії   викладу,   а   значить   і   стилістичні   інверсії.   Наприкл.  «Справжнього ж художника (як і читача) людина цікавить  як оболонка, в якій вміщується яка-небудь ідея, а як особа,  живе якоюсь ідеєю, задоволена цим чи страждає від цього,   і може, бути, й одержима нею»  (М. Шамота). Тут ми маємо перенесення в наголошувану позицію, на початок речення, елементів групи присудка, тобто інверсійний порядок порядок слів. ВОДС інверсійний порядок слів практично не зустрічається.

Науково-популярний стиль характеризується з боку синтаксичного більшою кількістю, порівняно з науковим, образних засобів; будова речення тут різноманітніша; помітною є тен­денція до уникання складних рідковживаних слів. Наприклад: «У народній медицині і навіть у науковій цибулю знають як протицинготний і дієтичний засіб; її вживають (з капустою і квасом) при хворобливому схудненні; настій з цибулі на воді п'ють від глистів; її вживають також? коли болить голова. Зов­нішньо цибулю застосовують як подразник (її треба прикладати розрізаною до висків і до лоба), при вушних хворобах (зака­пують сік з горілкою у вухо, по дві краплі) та від нариву для дозрівання його (треба прикладати цибулю, спечену в тісті)» (О. П. Попов. Лікарські рослини в народній медицині). Тут бу­дова фрази дуже нагадує розмовну мову, особливо широким вживанням вставних словосполучень.

З  канцелярсько-діловою мовою ми зустрічаємось найчастіше у різних розпорядженнях, інструкціях, законах, які вказують на права і обов'язки громадян, рекомендуючи або забо­роняючи їм певні дії і вчинки, тобто регулюють стосунки між людьми. Такі тексти розраховані на те, щоб впливати на волю читача, а не на його почуття; в них дуже рідко пояснюються причини певних розпоряджень; навпаки, частіше говориться про кару за невиконання їх.

Накази і розпорядження формулюються, як правило, без­особово, причому реченнями стислими і небагатослівними, але так, щоб не було можливості подвійного тлумачення змісту. Образні й емоційні елементи тут відсутні; індивідуальні вла­стивості авторської мови майже не проявляються — звичайно користуються готовими формулами, які в галузі синтаксису слу­жать взірцем. Вони, ці формули, надають мові документів пев­ної схематичності і навіть шаблонності, але, безсумнівно, допо­магають у спілкуванні.

У діловій мові однаково важливими виявляються дві тенден­ції: з одного боку — прагнення до найповнішого охоплення всіх боків питання, що розглядається, а з другого — необхідність уникати зайвих подробиць, які можуть порушити логічну стрункість викладу (т. зв. принцип необхідного і достатнього). Типові риси синтаксису канцелярсько-ділової мови: застосування форм нака­зового способу, інфінітива в ролі наказового способу, використан­ня безособових форм, що виражають необхідність, обов'язок, право і т. д.; вживання пасивних форм, прямий порядок слів.

Увага. Ім'я та по батькові ставиться після прізвища, як правило, лише у ділових паперах (анкетах, автобіографіях, довідках та ін.). У розмовній мові, у листах, газетних статтях, а також у художніх творах на початку ставиться ім'я та по батькові, а за ним — прізвище.

Категоричний наказ виражається формою інфінітива (без позначення особи). Так формулюються накази, заклики у пи­семній формі ділової (і, почасти, публіцистичної) мови: «Реко­мендувати комсомольським організаціям провести змагання се­ред колективів виробничої молоді за право носити назву бригад, цехів, змін, дільниць комуністичної праці»  (газ.).

Увага. Перша особа множини у спонукальних реченнях — це риса науко­вої і ділової мови в її усній формі: «Зупинімося докладніше на предметі літе­ратурно-художнього зображення. У найширшому і найзагальнішому розумінні об'єктом уваги художньої літератури, як відомо, є людське життя у всіх його проявах, здатних зацікавити суспільство і бути повчальними для нього» (М. Шамота).

Для ділової документації (наказів, розпоряджень, постанов та ін.) типовими є інфінітивні конструкції, в яких інфінітив стоїть у реченні на першому місці, наприклад: «Доручити ви­конкому Ровенської облради депутатів трудящих розглянути й затвердити кошторис Ровенського музично-драматичного теат­ру... Погодитись з пропозицією виконкому Ровенської облради про закріплення за Ровенським музично-драматичним театром будинку... Зобов'язати виконком Ровенської облради депутатів трудящих провести відповідний ремонт приміщення театру...»

В українській мові порядок слів вважається вільним, тобто не існує певного місця у реченні за тим чи іншим його членом. Вільний порядок слів значить, що кожне речення може мати різні варіанти, наприклад: Ця прогулянка розрахована лише на три години. Розрахо­вана ця прогулянка лише на три години. Лише на три години розрахо­вана ця прогулянка.

Існує прямий і непрямий порядок слів, або інверсія. Розглянемо два речення: Спеціальний стаж: іноді підтверджується показаннями свідків. Цей навчальний заклад завжди забезпечував високий рівень підготовки фахівців з вищою освітою. Для них характерне таке роз­ташування членів речення: 1) підмет стоїть перед присудком (стаж підтверджується, заклад забезпечував); 2) узгоджене означення пере­дує означуваному слову (спеціальний стаж:, цей навчальний заклад, високий рівень); 3) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова (показання свідків, фахівців з освітою); 4) додаток стоїть після слів, від яких залежить (підтверджується показаннями, забезпечував рівень); 5) обставина часу передує присудку (Іноді підтверджуєть­ся, завжди забезпечував). Порядок слів у наведених реченнях є прямим.

Прямий порядок слів домінує у мові. Він вважається нейтраль­ним і є характерним для офіційно-ділового та наукового стилів.

При інверсії основний зміст речення зберігається, але зміна по­рядку слів дозволяє внести додаткові змістові відтінки, підсилити ви­разність слів. Наприклад, у реченні В Українському домі вітали з п'я­тиріччями Академію муніципального управління комунікативним зав­данням є повідомлення про те, що відбулося. При іншому порядку   слів Академію муніципального управління вітали з ювілеєм в Українсь­кому домі підкреслюється місце, де святкувався ювілей. У реченні Академію муніципального управління вітали в Українському домі з юві­леєм повідомляється про характер ювілею — п'ятиріччя. Із цих при­кладів бачимо, що кінець речення — це сильна позиція для будь-яко­го члена речення і найпростішим способом виділення якогось слова чи словосполучення є винесення його на останнє місце у реченні.

Інверсія часто спричинює зміну експресивного забарвлення ре­чення, отже, непрямий порядок слів частіше зустрічається в розмов­ному та художньому стилях.

Наведемо кілька правил, що регулюють порядок членів речення. В офіційно-діловому та науковому стилях переважає передування підмета присудку (прямий порядок слів): Дублікат трудової книжки заповнюється за загальними правилами. Ремонт будівель здійснюва­тиметься без відселення мешканців.

Не виключаються у цих стилях конструкції з інверсією головних членів речення. Йдеться про такі випадки, коли при зміні розташу­вання підмета і присудка зберігається нейтральність висловлювання. Наприклад, нормою є передування присудка підметові у словах ав­тора, які розривають пряму мову або стоять після неї: "Комп'ютеризація пошти, розповідає директор Львівської дирекції "Укрпошти" Анатолій Кидисюк,дала можливість закласти надійну технічну базу для розширення сфери послуг"; "У Володимирі-Волинському пра­цює сьогодні 1200 підприємств", інформує міський голова Петро Данилович Саганюк.

Нормативним є передування присудка підметові у реченнях, на початку яких стоять обставинні слова, як-от: Значно зменшує імовірність крадіжки у квартирах встановлення автономної сигналі­зації; На території України діють норми безплатної видачі робітни­кам спеціального одягу.

Що стосується узгодженого означення, то нейтральною позицією для нього є передування означуваному слову: Зовнішньоекономічна діяльність є важливим фактором розвитку національної економіки кожної держави.

Прикметник ставиться після іменника, якщо необхідно виділити ознаку. Такий порядок слів використовується у художньому та пуб­ліцистичному стилях: Тут люд осілий. Тут шанують труд. І рух да­дуть і кругові, і кросну. Кують залізо із місцевих руд. І мають славу дуже розголосну (Л. Костенко); Осики лист каро-зелений тремтить на вітрі і тремтить (В. Стус); Не бажаємо вам легких доріг. Бажа­ємо вам доріг чесних (О. Гончар).

Постпозиція узгодженого означення щодо іменника використо­вується в термінах і назвах товарів при класифікації об'єктів, що входять у загальний клас. Іменник при цьому означає родове понят­тя, а прикметник — видову ознаку: ромашка лікарська, ромашка за­пашна, м'ята перцева, модрина європейська, річкова мінога українська, норка звичайна, підлога паркетна, ванни емальовані чавунні, щітки ма­сажні, білизна постільна. У цих прикладах постпозиція прикметника не має експресивно-стилістичного забарвлення, отже, вони є прик­метою наукового, офіційно-ділового та публіцистичного (з познач­кою "спец.") мовлення.

Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, може стояти як у препозиції, так і в постпозиції до означуваного сло­ва, порівняйте: Арбітражний суд повернув позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Арбітражний суд повернув позовну заяву і документи, додані до неї, без розгляду. Зазначену суму необхідно вне­сти у передбачені терміни. Зазначену суму необхідно внести у терміни, передбачені угодою.

Частіше дієприкметниковий зворот ставиться після означуваного слова. Постпозиція (позиція "після") є єдино можливою для дуже поширених дієприкметникових зворотів.

За наявності кількох означень на першому місці ставляться озна­чення, виражені займенниками: Ці традиційні концерти стають справжнім святом для шанувальників музичної класики; Спосіб одер­жання майнового паю вибирається в кожному конкретному випадку з урахуванням побажань пайовика. Ніхто немає права виселити грома­дянина із службової квартири без надання іншого житлового при­міщення.

Зміна розташування означень з метою їхнього змістового та інто­наційного виділення використовується у художніх і публіцистичних творах: Степан Маркевич впевнений, що апеповаця піраміда була не нижча, ніж: єгипетські піраміди... (О. Гончар); Справжнє ім'я і пріз­вище Юрія Клена Освальд Бургардт. І ім 'я, і прізвище не залишають  жодних сумнівів щодо національного походження видатного нашого письменника (Є. Маланюк).

При кількох неоднорідних означеннях, виражених якісним і відносним прикметниками, першим ставиться якісний прикметник, а другим — відносний як такий, що виражає більш суттєву чи пос­тійну ознаку: конкретна моральна шкода, якісний харчовий продукт, свіжий український хліб.

Якщо іменнику передують два відносні прикметники, що є неод­норідними означеннями, то першим ставиться прикметник, що вира­жає більш вузьке поняття: середня заробітна плата, державна вико­навча влада, добровільні протипожежні формування, колективні тру­дові спори, особисте підсобне господарство, дитяче шкіряне взуття, борошняні кондитерські вироби, пересувна дрібнороздрібна торговель­на мережа.

Неузгоджене означення ставиться після означуваного слова: гро­мадяни похилого віку, право на обслуговування  пенсія заліком, допо­мога на дітей.

Додаток звичайно стоїть після слова, що ним керує: продукти харчування, доставка палива, відшкодувати працівникам.

У конструкціях з кількісними числівниками іменник розташо­вується після числівника: сто грамів, п 'ять кілометрів, три години. При зміні порядку слів виражається приблизність: кілограми чотири, кілометрів п 'ять, години дві-три.

Порушення правил розташування членів речення може спричи­нити двозначність висловлювання. Неправильно побудованим є, на­приклад, таке речення: Великий інтерес викликала лекція про нарко­манію у батьків. Можна подумати, що лектор розповідав про батьків-наркоманів. З речення Комісія розглянула два тижні тому висунуті пропозиції незрозуміло, що відбувалося два тижні тому — висунення пропозицій чи їх розгляд комісією. Потрібно було сказа­ти: Великий інтерес у батьків викликала лекція про наркоманію. Два тижні тому комісія розглянула висунуті пропозиції або Комісія розг­лянула всі пропозиції, висунуті два тижні тому.

Порушенням норми вважається розташування поряд двох прий­менників, наприклад: Необхідно ознайомитися з доданими докумен­тами (замість:... з документами, поданими до позовної заяви); Квиток дійсний тільки у цьому рейсі (замість:... на рейс, зазначений у ньому).

Кількісно-іменниковий зворот — це сполучення слова, що має кількісне значення, з іменником або займенником у формі родового відмінка. Головним компонентом у звороті можуть виступати кількісні числівники (два проекти, сім тижнів, двісті гривень), збірні числівники (двоє працівників, п 'ятеро екскурсантів), дробові числів­ники (півтора аркуша, дві третини присутніх), неозначено-кількісні числівники (кілька пропозицій, декілька зауважень, багато проблем, чимало ідей), а також іменники із значенням визначеної або невизначеної кількості (більшість присутніх, сотня олівців, дюжина книжок, сила грошей, решта працівників).

При підметах, виражених числівником або кількісно-іменнико­вим зворотом, присудок може стояти в однині та множині.

1. Присудок уживається в однині:

1) якщо підмет, виражений числівником, позначає абстрактну цифру, наприклад: Вісім ділиться на два і чотири;

2)якщо підмет — складний числівник — закінчується на один: Сорок один працівник підприємства отримав премію з нагоди профе­сійного свята;

3) якщо головним компонентом кількісно-іменникового звороту у ролі підмета виступає кількісний іменник (десяток, сотня, решта, сила, сила-силенна): Решта квитків на денну виставу вмить щезла з каси (В. Голота); Як колись сказав Шекспір, а слідом за ним повтори­ла вже, може, сотня драматургів "ніхто нічого не знає", а путі господні несповідимі, це єдине, що точно відомо (В. Собко); / тепер сила вудіїв сидить по березі, а я дома (М. Кропивницький);

4)якщо підмет позначає міру часу, ваги, простору і под.: Минуло кілька місяців, і в газетах та журналах можна було прочитати про перші літальні машини аероплани й відважних людей-авіаторів, що знімаються в повітря на тих машинах (Б. Антоненко-Давидович); Виповнилося чверть віку літературному об'єднанню "Вись", що діє при редакції газети "Червона зірка " Новомиргородського району на Кіровоградщині (з газ.);

якщо підмет, виражений іменником з компонентом пів-, на­приклад: півгодини, півміста (у минулому часі присудок ставиться у формі середнього роду): Ви зовсім забули, що тут щодня буває пів­сотні й більше людей (В. Підмогильний); Висить, як меч, півмісяия над нами Серед зірок навмисне золотих (Г. Чубач); Півліта минуло, нена­че піввіку, Ранкової сойки розпачливий спів (А. Перерва), але: Цього року навчатимуть українських учнів півмільйона вчителів (з газ.).

2.    Присудок ставиться у множині:

якщо при підметі стоїть означення у формі множини: Стояли всі троє примовклі й довго дивилися у той бік (О. Гончар); Зрештою, при моїх заняттях та захопленнях уі три місяиі промайнули як один день... (В. Шевчук); Сиділи на балконі й відпочивали всі четверо (Н. Романович-Ткаченко); Оті шість класів, що при матері ще закін­чив, були його очною освітою (Л. Вернигора); Кришці п'ять робіт були відзначені преміями.

3.    У багатьох випадках при підметах — кількісно-іменникових
зворотах можливе використання присудка в однині і в множині: Біль­
шість
дворової челяді подалася геть
на вільний хліб, до землі або й
до міста
(Ю. Хорунжий); Переважна більшість оперних співаків у
Галичині на переломі
XIX і XX століть вийшли із школи Висоцького
(В. Врублевська). Розглянемо основні правила вживання таких кон­
струкцій:

5) при кількісно-іменникових зворотах, другий компонент яких називає істот, множина присудка вказує на активну або роздільну дію, однина — на пасивну або спільну дію: Знову кілька осіб відійшло (Н. Кобринська); Я лікувався в санаторії, де одночасно лікувалося п 'ять тисяч робітників (О. Ковінька); До студентських лав вступа-ють 2.5 тисячі осіб: Багато їхніх студентів роз 'ідуться цього літа на розкопки хто в Крим, хто до Кам 'яної Могили на річці Молочній ... (О. Гончар); Поранені все прибували. Більшість із них, як і Духнович, добиралися сюди самотуж ... (О. Гончар);

6)якщо другий компонент у кількісно-іменниковому звороті на­зиває неістот, форма однини вказує на загальну сукупність пред­метів, форма множини — на окремі предмети: Вже надійшло півтори тисячі заявок на цю машину; Триста воєнних прапорів, колись буйних і гордих, принишкло на землі (Б. Лепкий); Багато пізніших спогадів стерлись у моїй пам'яті (С. Васильченко); Кілька автомашин з кур­сантами на околиці роз Пхалися в різні боки (М. Олійник).

при позначенні приблизної кількості літературною нормою до­пускається варіантність форм, але частіше використовується фор­ма однини: Підлеглого митові більше не знайшлося нічого, та знайш лося з десяток українських книжок галицького видання (В. Леонто-вич); Дуже багато праці й клопоту завдав собі Амвросій Крушель-ницький, поки довів хор до пуття. У ньому брало участь близько соро­ка чоловік (В. Врублевська); Минає так щось з півгодини (М. Коцю­бинський); 3 півдесятка сусідів товпилися біля Карпа, давали йому останні поради і настанови (Г. Тютюнник).

II. Узгодження присудка з однорідними підметами

1. При однорідних членах речення присудок може стояти як у множині, так і в однині. Вибір форми присудка залежить від форми зв'язку підметів, від розташування присудка (після чи до однорідних підметів) та ін.

2. Якщо однорідні члени речення вжито без сполучників або з єднальними сполучниками і, та, присудок може стояти як у мно­жині, так і в однині.

При прямому порядку слів (присудок стоїть після підмета) при­судок частіше вживається у множині: / мати, і донька разом побі­ліли, стали прислухатись і миттю схопились (І. Котляревський). При значеннєвій близькості підметів постпозитивний присудок може стояти в однині: Порядок і термін отримання майнового паю визначається у Полозкенні про паювання майна; Періодичність і рі­вень деталізації управлінської інформації залезкить від внутрішньої організації банку.

При непрямому порядку слів (присудок передує підметові) зви­чайно вживається форма однини: Для продажу квартири, співвласни­ком якої є неповнолітній, необхідний письмовий дозвіл органу опіки і піклування району, на території якого знаходиться квартира; Коло півночі обгорнула їх така сонливість і втома, що похід треба було зу­пинити (Б. Лепкий). Форма однини можлива навіть, якщо один із підметів має форму множини: Пролітають мотоциклети, автома­шини.., то там, то там зривається пісня, веселі вигуки та крики на озері, до запаморочення пахне біла акація... (О. Вишня); Для проведен­ня державних кваліфікаційних іспитів у навчальному закладі ство­рюється державна кваліфікаційна комісія або кілька державних ква­ліфікаційних комісій залежно від кількості професій, спеціальностей, за якими проводиться підготовка фахівців.

Множина присудка, вжитого перед однорідними підметами, під­креслює множинність предметів і роздільність дії суб'єктів: На засі­дання комісії запрошуються працівник, який атестується, та його  безпосередній керівник: На першому поверсі будуть велика бібліотека. чималий вузол телефонного зв'язку та приймальні пункти побутового обслуговування; Увечері в Національній філармонії ювілярів привітали лауреат Шевченківської премії 1974 року Павло Загребельний та прем 'єр-міністр Віктор Ющенко (з газ.).

Зазначені вимоги не є категоричними: присудок перед однорідни­ми членами речення і після них може виступати і в однині, і в мно­жині, пор.: Правдиво казали: убогу хатину сміх і пісня ніколи не кида­ли. Заможню ж обору вічно облягали сум і гірка лайка (О. Ковінька); Дикий крик і свист тривожив вечірню тишу (Б. Лепкий).

3. Якщо однорідні підмети з'єднуються протиставним сполучни­ком не ... а, не тііьки...а й, не стільки... скільки, присудок ставиться в однині: Не дикі гуси, а дике збіговисько ворогів налетіло з чужого краю, скривавило воду в тихім Дунаї і на всій тихій землі (М. Стель­мах); Мене не кохання гризе, а непевність, розрада (М. Старицький); Не тільки всяка робота, а, здавалося, й саме життя обтяжувало його і змушувало часто зітхати, скрушно хитати головою в такт своїм невеселим думкам (Б. Антоненко-Давидович).

4.Якщо однорідні члени речення з'єднані розділовими сполучни­ками (або, чи), узгодження присудка може бути різним. Форма одни­ни присудка використовується у тих випадках, якщо присудки нале­жать до однакового граматичного роду: Такі оплески навряд чи чув Маяковський або там Пантелеймон Романов у Києві (Б. Антоненко-Давидович); Стримана насмішка чи усмішка вийшла з куточків, дій­шла до половини очей, а в других половинах так само оксамитилась темна глибінь (М. Стельмах). Якщо підмети є іменниками різного роду, то присудок ставиться у формі множини: Брехня чи бажання когось розіграти ніколи не прикрашали ні молодість, ні старість (В. Собко); .. Деінде забовваніють куш глоду або груша-дичка. мовби хто причаївся, і знову неозорий простір... (А. Дрофань).

5. При однорідних підметах, вжитих із єднальним сполучником ні...ні присудок може мати форму однини і множини: Вже років зо два він пише кандидатську дисертацію, але коли її закінчить того не знасні професор Перетятько. ні сам Віктор Платонович (Б. Анто­ненко-Давидович); Ні старий гетьманський мід. ні угорське вино не смакувало так, як та чиста вода (Б. Лепкий); Ні Стелла. ні тим паче Геннадій Борисович, навіть прислухавшись, нічого не почули (В. Дар-да); Проте, мабуть, і по-дитячому благальні очіЛизавети Миколаїв­ни, яким годі було відмовити, не могли б спонукати Солодовникова  взятися за цю непевну операцію, якби він наперед передбачив те, про що й гадки не мали ні він, ні лікарі на консиліумі.

Лекція № 22 Лекція № 24