"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Поняття стилю. Стильова диференціація сучасної української літературної мови. Загальна граматична характеристика стилів

Мовний стиль (від латинського stylus – загострена паличка для писання, яка використовувалася в часи античного Риму і Середньовіччя) – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом мовлення, метою, характером висловлення, практикою мовного спілкування, функціональним призначенням.

Стиль – це один із різновидів літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців. В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів:

  1. науковий;
  2. офіційно-діловий;
  3. публіцистичний;
  4. художній;
  5. розмовний або стиль побутового мовлення.

Усна форма літературної мови має лише один стиль – розмовний. У писемній мові виділяють чотири функціональні стилі: науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий. Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

Кожний стиль має:       

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реалізується у властивих йому жанрах. Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться, насамперед, метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

         Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує різноманітні стилі літературної мови.

Стилі розрізняються лексичними (набір слів), фразеологічними (усталені словосполучення), граматичними (будова речень, словосполу-чень) особливостями.

 

Науковий стиль

1. Загальні ознаки. У науковому стилі дбають про логічну послідовність, узагальненість, точність, стислість, чіткість, лаконічність, конкретність, переконливість, об’єктивність висловлення, аргументацію, висновки у висвітленні фактів, про правильність побудови теоретичних міркувань, узагальнень, доказів.

2. Призначення. Науковий стиль виконує функцію подачі наукової інформації, повідомляє про результати наукових досліджень, доводить теорію, обґрунтовує гіпотези, роз’яснює явища, систематизує знання.

3. Сфера поширення. Наука, техніка, освіта.

4. Мовні засоби. Науковий стиль характеризується широким використанням науково-термінологічної і абстрактної лексики, вживанням слів у прямому значенні. Широко використовуються складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами; використовуються схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання. У реченнях багато іменників, у тому числі абстрактних, які утворюються найчастіше суфіксами церковнослов’янського походження -ість, -ння,         -ство; а також суфіксами з народної мови -ота, -ок: сліпота, напрямок, розвиток, сучасність, освіта, походження, виникнення, вплив, людяність, схильність, враження, відчуття, суспільство, виробництво; значна кількість відносних прикметників приміська зона, копіювальний папір, інститутський зал; мало дієслів.

5. Жанри, в яких реалізується науковий стиль: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, рецензія, відгук, анотація.

6. Підстилі:

Публіцистичний стиль

1. Загальні ознаки. Публіцистичний стиль – це мова газет, журналів, радіо і телебачення, він розрахований на велику аудиторію. Визначальна риса публіцистичного стилю – вдале поєднання логіки викладення з емоційно-експресивним забарвленням, які повинні бути взаємно врівноважені. Публіцистичний стиль повинен бути одночасно і впливовим, і інформативним.

2. Призначення. У публіцистичному стилі потрібно не тільки подати інформацію, а й пояснити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій. Його призначення – формування громадської думки.

3. Сфера поширення. Цей стиль тісно пов’язаний із суспільно-політичним життям народу, з поширенням періодичних видань. Різновиди його можуть наближатися або до стилю художнього (фейлетон, нарис), або до стилю наукового (стаття, лекція, доповідь, виступ, дискусія).

4. Мовні засоби. Для публіцистичного стилю характерні:

а) різноманітна  загальновживана  лексика, яка  охоплює  всі сторони

життя народу: означає предмети, явища,  пов’язані з життям людини. У публіцистичному стилі, крім загальновживаної лексики, широко використовується суспільно-політична лексика: демократизація, депутат, парламент, криза влади, парламентська більшість, свобода слова, страйк, біржа; економічна: товарообіг, експорт, кредит і таке інше.

б) емоційно забарвлена лексика, у якій крім елементів характеристики й оцінки є елементи відбиття почуттів мовця – його симпатії, незадоволення, обурення, відраза: красуня, красень, любий або нелюб, горе, нещастя, збіговисько, чвалати позаду цивілізації, плентатися, лихий поплутав, злодіячка, мракобіс. Тон мовлення пристрасний (іронія, сарказм, гнів, захоплення). Лексика має бути образна, здатна привернути увагу слухача (читача); вплинути на нього.

в) штампи: чорне золото (нафта), біле золото (бавовна), зелений змій (алкоголь), блакитне паливо (газ), цукровий Донбас (Поділля);

г) синтаксичні особливості: окличні, питальні, спонукальні речення, багато закликів, заголовки мають привернути увагу читача. Будьмо разом! Нас багато – нас не подолати! Нам потрібна тільки перемога! Нові технології – у нове століття! У третє тисячоліття – без ядерної зброї! Ти записався добровольцем?

ґ) художні засоби: вогняний ураган, запеклий ворог, земне пекло, хвороба віку (про тероризм), флагман індустрії (головне підприємство) – епітети, метафори, порівняння.

д) фразеологізми: сідати не в свої сани, (займатися не своїми справами), де згода, там і вигода (про користь дружби), накрити мокрим рядном (накинутись з докорами на когось), ні пари з уст (мовчати).

5. Жанри реалізації: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

6. Підстилі: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, телебачення, радіо); публіцистичний (памфлети, нариси, фейлетони); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті).

Художній стиль

1. Загальні ознаки. Цей стиль являє собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Автор мусить орієнтуватися на літературну норму. Це закон художньо-словесного мистецтва. Образність, поетичність, експресія як інтенсивність вираження. За допомогою цього стилю автор може передати найтонші почуття, найскладніші психологічні моменти, поетично змалювати картини повсякденного життя.

2. Призначення – різнобічний вплив  на  думки  і  почуття  людей  за

допомогою образного відтворення життя, змалювання його за допомогою художніх образів, втілених у слова, формування ідейних переконань, моральних якостей, естетичних смаків мовців.

3. Сфера поширення. Творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

4. Мовні засоби.

У художньому стилі застосовуються всі мовні засоби, особливо широко використовуються слова у переносному значенні, емоційно-експресивна лексика, синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми, історизми, архаїзми, діалектизми: бунда (вовняна накидка), ходоки (постоли), субітка (вогнище), журиця (журба), вінкель (теслярський інструмент), кельня (лопатка у штукатурів), либак (робітник на нафтових промислах), дараба (пліт), “токує готур (глухар) навесні” (М. Рильський).

5. Жанри реалізації: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Підстилі: епічні твори (епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, поезія, пісня); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); ліро-епічні або комбіновані (драма-феєрія, усмішка).

Довідка:

Історизми слова, які називають предмети і явища давньої культури, побуту, в них відбилися тодішні суспільно-політичні відносини; ці слова витісняються із сучасного мовлення: кольчуга, кріпак, поміщик, князь, земство, будьоновець, непман; десятник, осавул, унтер, війт (назви колишніх урядових і військових чинів, посад); волость, ратуша (неіснуючі у наш час установи); меч, мушкет, щит, ятаган (назви старовинної зброї, амуніції); бондар, дігтяр, лакей, покоївка (назви колишніх професій); намітка, плахта, кирея, жупан (назви старовинного одягу); золотник, катеринка, лікоть, аршин, осьмак, гульден (назви старовинних монет, грошових одиниць, одиниць виміру). Історизми – це застарілі слова, до яких у сучасній мові немає відповідників. Використовуються вони у художніх творах, написаних на історичні теми.

Архаїзми – це застарілі слова, які в сучасній мові вийшли з ужитку, але до них можна підібрати відповідники. Отчий – батьківський. Ректи – говорити. Боян – співець. Отверзтися – розкритися. Глаголити – говорити, промовляти. Град – місто (архаїзми старослав’янського походження). Вікторія – перемога (архаїзм-запозичення).

Жаргонізми – це слова, що їх уживають у літературі як художній засіб мовної характеристики героїв твору. Вони стоять поза межами літературної лексики, знижують її вплив як засобу естетичного виховання.  Наприклад, у студентських колективах: пара (незадовільна оцінка), здерти (списати), плавати (невпевнено відповідати), хвіст (академічна заборгованість).

Метафора – перенесення значень із кола явищ, властивих людині, на неживі предмети і навпаки: сірий колір – сірий день; тепла хустка – тепле серце, сміється дитина – сміється небо, сонце; грають діти – грають хвилі; полиновий смак – полиновий (гіркий) смуток; веселий вітер, солов’їна мова, залізний крок.

Омоніми – це слова, що однаково звучать і пишуться.  Постріл з лука (означає предмет, з якого стріляють). За селом – зелена лука (сінокіс, пасовище). Балка – яр з пологими схилами. Балка – перекриття, настіл. Мул – відкладення на дні водоймищ. Мул – тварина (від латинського mulus).

Синоніми – це слова тотожні або близькі за значенням. Сум, жаль, туга, нудьга. Стійкий, міцний, сильний, непохитний. Сміятися, реготати, хихикати. Повільно, ледве-ледве, повагом. Хуртовина, завірюха, метелиця, хуга, віхола, сніговійниця, зав’юга. Безжалісний, безсердечний, жорстокий, безпощадний.

Антоніми – це слова протилежні за значенням, написанням і вимовою. Переживай завжди з народом: і горе, і радість. Вишиває і співає, і ніхто того не знає, де узор вона кінчає, де ту пісню починає. Друг природи й праці – грізний ворог нечисті і зла. Багато казати – мало слухати. Добра слава далеко йде – погана ще далі. Антоніми лежать в основі багатьох фразеологізмів: хоч стій, хоч падай; ні гріє, ні знобить; ні в сих, ні в тих.

Розмовний стиль

1. Загальні ознаки. Розмовний стиль є найдавнішим стилем будь-якої національної мови. Ним користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. У цьому стилі використовуються позамовні чинники (ситуація, рухи, жести, міміка, лаконізм).

2. Призначення – обмін інформацією, думками, враженнями; прохання про допомогу; виховний вплив; засіб невимушеного спілкування.

3. Сфера поширення – побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.

4. Мовні засоби: а) побутова лексика: грязюка (бруд, болото, велика грязь); крашениці (фарбовані червоно суконні штани); кавалок (шматок) ковбаси.

Часом у розмовному стилі спостерігається вживання суржику.

Довідка:

Суржик. 1. Суміш зерен пшениці і жита, жита і ячменю, ячменю і вівса. 2. Нечиста мова, яка складається з елементів кількох мов.

- Скільки годин? (Котра година?).

- Без 20 хвилин п’ята. (За 20 хвилин п’ята).

Я весь вечір печатала (друкувала).

б) емоційно забарвлені слова: дощичок, худющий, тонесенький, щастячко, спатоньки, височенний, дитинонька, татусь, злодюга, хлопчисько, місяченько, криниченька, парубійко.  До цього ж шару лексики входять і всі лайливі слова: телепень, бовдур, недотепа, дурень.

в) просторічні (вільні, грубуваті) слова, жаргонізми: крутий, шкапа, скупердяга, вилупити баньки, чортяка, чортзна-що, сюдою, тудою (сюди, туди), мо (замість може), тепера (замість тепер), тута (замість тут), монаття, уторопати, давати прочухана, намилювати чуба (сварити)

г) скорочені слова: відеомагнітофон – відик, телевізор – телик, велосипед – велик, магнітофон – маг, багатоповерховий будинок – багатоповерхівка, електричний потяг – електричка, маршрутне таксі – маршрутка, вечірня газета – вечірка, бібліотека імені К. А. Тимірязєва – Тимірязєвка, роликові ковзани – ролики, мобільний телефон – мобільник, мобілка.

ґ) звертання: панове, пане, пані, добродійко, Вітько!

д) вигуки: О, ох, ой, ай, гей, ех, тьху, агей, геть, тю-тю, о, Господи; о, Боже; ой мені лихо велике; ех, і щука; ух-ти! Як зуби вишкірив. Тю-тю, дурний! Ой, рятуйте, мене. Ох, як ми напрацювались, ох, як я стомилась.

е) вставні слова: по-перше, по-друге, кажуть, мабуть.

є) діалектизми: тра (треба), файний (гарний), копач ( лопата).

ж) обірвані речення:

– Будеш чабаном?

– Ні. Льотчиком.

– Куди хочеш літати?

– На Місяць.

– А дуже хочеш?

– Дуже.

з) фольклорні елементи: приказки, прислів’я, народні побажання: Наївся, аж лоб твердий. Гарна, як свиня в дощ. Бодай ти скис.  Дай, Боже, щоб усе було гоже. Бодай вас Бог любив, а мене молодиці!

Довідка:

Прислів’я – це стислі образні вислови, в яких  є  поради, засудження, схвалення. Поспішиш – людей насмішиш. Розумному легко поради давати. Учись змолоду, пригодиться на старість.

Приказка – зворот  мови, недомовлений вислів, який вимагає свого кінця і розвитку: Молоко на  губах  не обсохло. Кіт  наплакав. Як  рукою зняло. Хоч трава не рости. Хоч з мосту та у воду.

и) фразеологізми: Як сіль в оці (постійна перешкода). З дощу та під ринву (з великої біди та ще в більшу). Пасти задніх (бути останнім). У цьому він собаку з’їв (досвідчений у справі). Збити з пантелику (заплутати когось). Розводити антимонії (говорити багато зайвого). Тримати камінь за пазухою (затаїти злобу). Зелена вулиця (рухатися без перешкод).

5. Жанри, в яких реалізується розмовний стиль: бесіда, приватний лист.

Лекція № 1 Лекція № 3