"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Прикметник. Якісні та відносні прикметники. Повні та короткі форми прикметників. Ступені порівняння прикметників.

Прикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове.

Прикметники виражають: а) ознаки кольору (білий, бузковий); б) розміру (широкий, малий); в) віку (старий, юний); г) смаку (солоний, кислий); д) запаху (запашний, п'янкий); е) матеріалу (металевий, кришталевий); є) якості (твердий, гнучкий); ж) приналежності (тещин, сватів); з) зовнішні прикмети (гарний, смаглявий); и) внутрішні властивості (добрий, милосердний); і) ознаки за відношенням до місця (сільський, обласний); ї) простору (далекий близький); й) часу (вечірній, завтрашній) тощо.

Ознаку предмета прикметник може виражати безпосередньо (ніжний голос, тепла хвиля, широке поле) або через відношення до інших предметів (полотняна скатертина - скатертина з полотна, бабусина казка - казка бабусі).

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1)якісні; 2)відносні; 3)присвійні.

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітлив-іший - най-кмітлив-іший; добре серце - добріше - най-добр-іше.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бурштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи.

Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) - лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер(якісний).За типом закінчення у сучасній українській мові розрізняють повні (відмінювані) та короткі (невідмінювані) форми прикметників.

Звичайною для української мови є повна форма прикметників: високий, синій, чудова, зелена, глибоке, чорне, розумні, ясні. Повні прикметники мають два різновиди — стягнений і нестягнений. Не­стягнені варіанти (як паралельні до стягнених) можливі тільки у на­зивному і знахідному відмінках однини прикметників жіночого і середнього роду (висока високая, глибоку глибокую, ясне яс-неє, далеке далекеє), а також у називному і знахідному відмінках множини (сильнісильнії, веселівеселії).

Повні прикметники (при наявності варіантів — у стягненій фор­мі) належать до стилістично нейтральних форм, які використову­ються без будь-яких функціональних обмежень. Нестягнені варіанти повних прикметників використовуються переважно у фольклорі і (з метою стилізації під усну народну творчість) у поезії:

Ой і зійди, зійди Ти, зіронько вечірняя, Ой вийди, вийди, Дівчинонько моя вірная! (нар. пісня);

Сріблясті потоки із місяця ллються, Сріблястії звуки з-під лютні несуться (А. Кримський).

Окремі повні прикметники чоловічого роду у називному — знахід­ному відмінках однини утворюють короткі (з нульовим закінченням) форми: вартий варт, винний винен, годний годен, дрібний дрі­бен, живий жив, здоровий здоров, ладний ладен, певний пе­вен, повний повен, потрібний потрібен, правий — прав, радий рад, срібний — срібен, ясний ясен. Сферою використання коротких прикметників є фольклор, розмовне мовлення, поезія, наприклад:

Ой славен козак да старший Павло Хвалився конем перед королем... (нар. пісня);

Чом, Дунас, став ти мутен, Став ти мутен, каламутен? (П. Куліш); 

Благословен останній альпініст, Що буде вгору дертися по скелі! (Л. Костенко).

II. Варіанти відмінкових форм прикметників

Прикметники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на нижньому на нижнім, на ос­танньому на останнім, на безкрайому — на безкраїм. Стилістично форми не диференціюються, використовуються у всіх стилях, хоча вживання форми на -ім у науковому і  особливо — в офіційно-діло­вому стилі не рекомендується. Частіше вживається форма на -ому. Прикметники із закінченням -ім (-їм) активно функціонують у по­етичних творах:

Поїзд мене забере: крізь прочинені двері,

не зупиняючись, тихо мене забере,

і в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі,

ми поїдем в диму зеленавім печерських дерев

(І. Малкович);

Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо віями, як лісами в білім інею

(Т. Осьмачка).

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

В українській мові розрізняють два ступені порівняння — вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і скла­деними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.

І. Вищий ступінь порівняння

1.    Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прик­метника: надійний надійніший, могутній могутніший, тонкий тонший, довгий довший. Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння суплетивно (від іншої основи): поганий гірший, гарний кращий, великий більший, малий менший.

Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: грубший грубіший, здоровший здоровіший, швидший швидкіший, тонший топкіший. Деякі з паралельних форм розріз­няються відтінками значення, вужчою/ширшою сполучуваністю, на­приклад: гірший (досвід, доля) — гіркіший (перець), гладший (пред мет) — гладкіший (чоловік, людина), молодший (вік, посада) — моло­дший (вік), рідший (випадок, можливість) —рідкіший (гребінь, сітка, суп), старший (вік, посада, соціальний стан) — старіший (вік), тов­щий (предмет, людина) — товстіший (чоловік, людина).

3.    У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радіс­но-блискуче, а небо ще синіш (Н. Романенко-Ткаченко); Кохаючи Валентина, Леся все ж бачила, що Валентин удвічі безпорадніш на­віть нещасніш за неї, вона вже бачила, нарешті, що він може тільки стояти їй на перешкоді (М. Хвильовий); Справа тут багато складніш (там само).

4.    Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкуль­ний, менш важливий, менш вередливий. Для деяких прикметників складена форма вищого ступеня (як і найвищого) є єдино можли­вою: більш винний, менш радий, більш роботящий, менш завидющий, менш вартий і под.

5.    У російській мові форми вищого ступеня порівняння вжива­ються у поєднанні з родовим відмінком іменника {день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Зта книга интереснее, чем та). В україн­ській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Від ясних днів ще спокійніші ночі, На синій стрісі срібний чорно­гуз... (П. Филипович); І дівчата українські які бойові були! Навіть за хлопців міцніші! Не будь же гірша за них, Марто! (В. Підмогильний); — Ви молодші, ніж я. А ви сильніші від мене, вас і довбнею не діб'є (Б. Лепкий); Нема вже на світі нічого гіршого, як люта свекруха (Н. Кобринська); Дисципліна у класі порівняно з минулим роком стала кращою; Проти 8-Б класу ми набагато серйозніші.

Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прий­менником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтраль­ністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменни­ком порівняно з. У письменників минулого вищий ступінь прикмет­ників поєднувався також з прийменником над: Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море? (Б. Лепкий). Такі конструкції нале­жать до архаїчних.

II. Найвищий ступінь порівняння

1.    Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдо­рожчий, щонайлегший.

2.    Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, най­менш із прикметником звичайного ступеня: найбічьш зрозумілий, най­менш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за до­помогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в ук­раїнській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самий самьій умньїй, самий совершенньїй — відповідають літературній нормі).

III. Стилістичне розрізнення простої і складеної форм ступенів порівняння прикметників

Проста форма і найвищого ступенів порівняння переважає в ху­дожньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена фор­ма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнят­ніша для наукового й офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається синтетична форма ступенювання тих прикмет­ників, що не утворюють простої форми.

IV. Помилки у вживанні форм ступеня порівняння

1.   Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, в якій такі конст­рукції становлять літературну норму.

2.   Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш лег­ший, більш простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий, легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, про­стіший, найбільш простий, найпростіший.

Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої фор­ми вищого ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж: ти; Валя стала наба гато серйозніше; Ці яблука дешевше від тих. У цих реченнях потрібно вжити форми вищий, серйозніша (серйознішою), дешевші, оскільки в українській мові проста форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має узгоджуватися за ними, наприклад: Гарячіше сонце в нашому дитинстві, ласкавіше, голубіше, ближче небо, зо­лотіші зорі, різноманітніший, цікавіший, багатіший увесь широкий світ (С. Васильченко). Зазначена помилка виникає під впливом ро­сійської мови, в якій, на відміну від української, проста форма вищо­го ступеня не змінюється за родами, числами, відмінками, пор.: Ве-чер (ночь, утро) сегодня теплее, чем вчерашний (-яя, -ее); Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас.

Від відмінюваних ступеневих форм прикметника потрібно відріз­няти невідмінювані прислівникові форми. Порівняйте, наприклад, використання форм вищого ступеня прикметників і прислівників у таких реченнях:

...Одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна (Т. Шевченко); ...Сяють дукачі та дороге на­мисто на шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха краща од шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його знає, які й малярі його малювали! (С. Васильченко); Краще гірка правда, ніж: солодка омана (М. Олійник); Краще своє латане, ніж: чуже хватане (прислів'я); Краще гірка правда, ніж солодка брех­ня (прислів'я). У перших двох реченнях виділені слова є прикметни­ками і, отже, потребують граматичного узгодження з іменником у роді, числі, відмінку. В трьох останніх прикладах (двокомпонентних реченнях з некоординованими головними членами) слово краще — це прислівник, який, звичайно, не узгоджується з підметом.

Приклади неузгодження вищого ступеня прикметників зустріча­ються у творах письменників-класиків, наприклад: Аж страх пога­но Утім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди... (Т. Шевченко); Завжди величніше путь На голгофу, ніж: хід тріумфаль­ний; Так з передвіку було І так воно буде довіку... (Л. Українка). Для сучасної української мови такі конструкції є ненормативними.

Лекція № 15 Лекція № 17