Прикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове.
Прикметники виражають: а) ознаки кольору (білий, бузковий); б) розміру (широкий, малий); в) віку (старий, юний); г) смаку (солоний, кислий); д) запаху (запашний, п'янкий); е) матеріалу (металевий, кришталевий); є) якості (твердий, гнучкий); ж) приналежності (тещин, сватів); з) зовнішні прикмети (гарний, смаглявий); и) внутрішні властивості (добрий, милосердний); і) ознаки за відношенням до місця (сільський, обласний); ї) простору (далекий близький); й) часу (вечірній, завтрашній) тощо.
Ознаку предмета прикметник може виражати безпосередньо (ніжний голос, тепла хвиля, широке поле) або через відношення до інших предметів (полотняна скатертина - скатертина з полотна, бабусина казка - казка бабусі).
За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1)якісні; 2)відносні; 3)присвійні.
Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітлив-іший - най-кмітлив-іший; добре серце - добріше - най-добр-іше.
Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бурштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи.
Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг.
Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) - лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер(якісний).За типом закінчення у сучасній українській мові розрізняють повні (відмінювані) та короткі (невідмінювані) форми прикметників.
Звичайною для української мови є повна форма прикметників: високий, синій, чудова, зелена, глибоке, чорне, розумні, ясні. Повні прикметники мають два різновиди — стягнений і нестягнений. Нестягнені варіанти (як паралельні до стягнених) можливі тільки у називному і знахідному відмінках однини прикметників жіночого і середнього роду (висока — високая, глибоку — глибокую, ясне — яс-неє, далеке — далекеє), а також у називному і знахідному відмінках множини (сильні—сильнії, веселі—веселії).
Повні прикметники (при наявності варіантів — у стягненій формі) належать до стилістично нейтральних форм, які використовуються без будь-яких функціональних обмежень. Нестягнені варіанти повних прикметників використовуються переважно у фольклорі і (з метою стилізації під усну народну творчість) у поезії:
Ой і зійди, зійди Ти, зіронько вечірняя, Ой вийди, вийди, Дівчинонько моя вірная! (нар. пісня);
Сріблясті потоки із місяця ллються, Сріблястії звуки з-під лютні несуться (А. Кримський).
Окремі повні прикметники чоловічого роду у називному — знахідному відмінках однини утворюють короткі (з нульовим закінченням) форми: вартий — варт, винний — винен, годний — годен, дрібний — дрібен, живий — жив, здоровий — здоров, ладний — ладен, певний — певен, повний — повен, потрібний — потрібен, правий — прав, радий — рад, срібний — срібен, ясний — ясен. Сферою використання коротких прикметників є фольклор, розмовне мовлення, поезія, наприклад:
Ой славен козак да старший Павло Хвалився конем перед королем... (нар. пісня);
Чом, Дунас, став ти мутен, Став ти мутен, каламутен? (П. Куліш);
Благословен останній альпініст, Що буде вгору дертися по скелі! (Л. Костенко).
II. Варіанти відмінкових форм прикметників
Прикметники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають паралельні форми: на нижньому — на нижнім, на останньому — на останнім, на безкрайому — на безкраїм. Стилістично форми не диференціюються, використовуються у всіх стилях, хоча вживання форми на -ім у науковому і особливо — в офіційно-діловому стилі не рекомендується. Частіше вживається форма на -ому. Прикметники із закінченням -ім (-їм) активно функціонують у поетичних творах:
Поїзд мене забере: крізь прочинені двері,
не зупиняючись, тихо мене забере,
і в вагоні легкім, як Андріївська церква Растреллі,
ми поїдем в диму зеленавім печерських дерев
(І. Малкович);
Там Сварог схиливсь над стернями, вкутав голову туманами і ворушить тихо віями, як лісами в білім інею
(Т. Осьмачка).
СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ПРИКМЕТНИКІВ
В українській мові розрізняють два ступені порівняння — вищий і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.
І. Вищий ступінь порівняння
1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний — надійніший, могутній — могутніший, тонкий — тонший, довгий — довший. Кілька прикметників утворюють просту форму вищого ступеня порівняння суплетивно (від іншої основи): поганий — гірший, гарний — кращий, великий — більший, малий — менший.
Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: грубший — грубіший, здоровший — здоровіший, швидший — швидкіший, тонший — топкіший. Деякі з паралельних форм розрізняються відтінками значення, вужчою/ширшою сполучуваністю, наприклад: гірший (досвід, доля) — гіркіший (перець), гладший (пред мет) — гладкіший (чоловік, людина), молодший (вік, посада) — молодший (вік), рідший (випадок, можливість) —рідкіший (гребінь, сітка, суп), старший (вік, посада, соціальний стан) — старіший (вік), товщий (предмет, людина) — товстіший (чоловік, людина).
3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радісно-блискуче, а небо — ще синіш (Н. Романенко-Ткаченко); Кохаючи Валентина, Леся все ж бачила, що Валентин удвічі безпорадніш навіть нещасніш за неї, вона вже бачила, нарешті, що він може тільки стояти їй на перешкоді (М. Хвильовий); Справа тут багато складніш (там само).
4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш важливий, менш вередливий. Для деяких прикметників складена форма вищого ступеня (як і найвищого) є єдино можливою: більш винний, менш радий, більш роботящий, менш завидющий, менш вартий і под.
5. У російській мові форми вищого ступеня порівняння вживаються у поєднанні з родовим відмінком іменника {день длиннее ночи) або зі сполучником чем (Зта книга интереснее, чем та). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як): Від ясних днів ще спокійніші ночі, — На синій стрісі срібний чорногуз... (П. Филипович); І дівчата українські які бойові були! Навіть за хлопців міцніші! Не будь же гірша за них, Марто! (В. Підмогильний); — Ви молодші, ніж я. — А ви сильніші від мене, вас і довбнею не діб'є (Б. Лепкий); Нема вже на світі нічого гіршого, як люта свекруха (Н. Кобринська); Дисципліна у класі порівняно з минулим роком стала кращою; Проти 8-Б класу ми набагато серйозніші.
Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з. У письменників минулого вищий ступінь прикметників поєднувався також з прийменником над: Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море? (Б. Лепкий). Такі конструкції належать до архаїчних.
II. Найвищий ступінь порівняння
1. Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший, найкращий, найлегший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, якнайкращий, щонайдорожчий, щонайлегший.
2. Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш із прикметником звичайного ступеня: найбічьш зрозумілий, найменш зручний. Складена форма найвищого ступеня, утворена за допомогою слова самий (самий розумний, самий досконалий), має в українській мові просторічний характер (у російській мові форми із словом самий — самьій умньїй, самий совершенньїй — відповідають літературній нормі).
III. Стилістичне розрізнення простої і складеної форм ступенів порівняння прикметників
Проста форма і найвищого ступенів порівняння переважає в художньому, публіцистичному, розмовному мовленні. Складена форма ступенів порівняння має відтінок книжності, отже, вона прийнятніша для наукового й офіційно-ділового стилів. Без стилістичних обмежень уживається синтетична форма ступенювання тих прикметників, що не утворюють простої форми.
IV. Помилки у вживанні форм ступеня порівняння
1. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші) або вживання вищого ступеня із відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці помилки виникають під впливом російської мови, в якій такі конструкції становлять літературну норму.
2. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш легший, більш простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий, легший, найбільш легкий, найлегший, більш простий, простіший, найбільш простий, найпростіший.
Поширеною помилкою є неправильне узгодження простої форми вищого ступеня, як-от: Мій брат вище, ніж: ти; Валя стала наба гато серйозніше; Ці яблука дешевше від тих. У цих реченнях потрібно вжити форми вищий, серйозніша (серйознішою), дешевші, оскільки в українській мові проста форма вищого ступеня має категорії роду, числа, відмінка і має узгоджуватися за ними, наприклад: Гарячіше сонце в нашому дитинстві, ласкавіше, голубіше, ближче небо, золотіші зорі, різноманітніший, цікавіший, багатіший увесь широкий світ (С. Васильченко). Зазначена помилка виникає під впливом російської мови, в якій, на відміну від української, проста форма вищого ступеня не змінюється за родами, числами, відмінками, пор.: Ве-чер (ночь, утро) сегодня теплее, чем вчерашний (-яя, -ее); Их дом (квартира, село, окна) больше, чем у нас.
Від відмінюваних ступеневих форм прикметника потрібно відрізняти невідмінювані прислівникові форми. Порівняйте, наприклад, використання форм вищого ступеня прикметників і прислівників у таких реченнях:
...Одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна (Т. Шевченко); ...Сяють дукачі та дороге намисто на шиї, з-під чорного шовку на голові вибивається дівоча пиха — краща од шовку, темніша од ночі дівоча коса; а що вже теє личко, то хто його знає, які й малярі його малювали! (С. Васильченко); Краще гірка правда, ніж: солодка омана (М. Олійник); Краще своє латане, ніж: чуже хватане (прислів'я); Краще гірка правда, ніж солодка брехня (прислів'я). У перших двох реченнях виділені слова є прикметниками і, отже, потребують граматичного узгодження з іменником у роді, числі, відмінку. В трьох останніх прикладах (двокомпонентних реченнях з некоординованими головними членами) слово краще — це прислівник, який, звичайно, не узгоджується з підметом.
Приклади неузгодження вищого ступеня прикметників зустрічаються у творах письменників-класиків, наприклад: Аж страх погано Утім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди... (Т. Шевченко); Завжди величніше путь На голгофу, ніж: хід тріумфальний; Так з передвіку було І так воно буде довіку... (Л. Українка). Для сучасної української мови такі конструкції є ненормативними.