"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Стилістичне використання морфологічних засобів мови. Іменник. Стилістичне використання роду та числа іменників.

 

СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ МОРФОЛОГІЇ

Стилістична морфологія розглядає паралельні й синонімічні морфологічні засоби та принципи їх добору для точного й ефективного висловлювання думок. Порівняно з лексичними та синтаксичними стилістичними засобами стилістичні засоби морфології дуже обмежені. Проте водночас П.С.Дудик підкреслює, що «стилістичні можливості морфологічної системи сучасної української літературної мови широкі й функціонально потужні. Більшість повнозначних слів представлена не однією, а кількома, навіть багатьма формами і всі вони певною мірою стилістично неповторні, своєрідні. Кожна із змінюваних форм виконує певну комунікативну, отже, й стилістичну функцію».

Основним об’єктом стилістичної морфології є морфологічні синоніми.

Морфологічні синоніми – це дві або декілька граматичних форм, властивих тому самому слову, які розрізняються засобами граматичного вираження, відтінками спільного граматичного значення, а також стилістичним уживанням: студентові – студенту, веселіший – більш веселий, зелений – зелен, робитиму – буду робити.

Фонетичні ( фонетико-морфологічні) синоніми – не передають відтінків граматичних значень, але пов’язані з певними граматичними формами, які набувають функціонального стилістичного забарвлення: бігати– бігать, стрибає – стриба.

Паралельні форми – передають різні граматичні значення, але в процесі мовлення їх можна замінити іншими: доцент – доцентка, доцентша; писати – писання; стійте! – стояти!; стань він – став би він; тобі – для тебе; батьку – батько; виготовив стільця – виготовив стілець; візьми хліба – візьми хліб.

ІІ. СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ІМЕННИКІВ

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛІСТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ КАТЕГОРІЇ РОДУ

Багато іменників чоловічого роду – назв за професією, званням, посадою тощо – не мають паралельних форм жіночого роду: анестезіолог, менеджер, столяр, металург, нотаріус, мовознавець, арбітр, ректор, мер. Нема відповідників жіночого роду в усіх складених назвах посад, звань та ін.: головний технолог, молодший спеціаліст, старший викладач, провідний маркетолог, асистент-стажист.

Особливо широко функціонують похідні від іменників чоловічого роду суфіксальні кореляції жіночого роду в розмовному мовленні, вони нерідко не фіксовані словниками. В пасивні форманти переходять суфікси – ш-а, -ис-а, -их-а.

Поширенішим і позбавленим емоційно-експресивних відтінків стають утворення з суфіксом -к-, водночас указуючи на жіночу стать особи й належність до відповідної професії.

Є іменники жіночого роду, які не мають відповідників чоловічого роду: домогосподарка, покоївка, праля. Іноді лексичні значення спільнокореневих слів –назв осіб чоловічої і жіночої статі не збігаються: друкар – друкарка, машиніст – машиністка.

Якщо іменник чоловічого роду вживають на позначення жінки, але ім’я особи при цьому не називають, то узгоджене означення й присудок мають форму чоловічого роду: Аспірант написав цікаву працю.

Сполучення на кшталт доцент Стецишина вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду.

Означення ж у такому разі має форму чоловічого роду: Мій шеф Наталя Степанишина прийшла вчасно.

Іменники спільного ("подвійного") роду характеризує яскрава експресивність, їх уживають здебільшого в розмовному мовленні, зокрема у фамільярному просторіччі: Ти така базіка. Ти такий базіка. До них наближаються іменники жіночого роду, які вживаються щодо чоловіків, та іменники середнього роду, які вживають щодо осіб чоловічої та жіночої статі.

Ці іменники узгоджуються в реченні тільки граматично (Він така лисиця. Оленко! Ти моє кошенятко!; Андрійку! Ти моє сонечко!) У деяких іменників простежуємо варіантні форми роду: зал– зала, клавіш – клавіша, мандаринчик– мандаринка, абрикос – абрикоса, африкат– африката, вольєр – вольєра, кахель – кахля, лангуст – лангуста, мотузок – мотузка, перифраз – перифраза, спазм – спазма, чинар – чинара.

Форма роду може: пов’язуватися із різним значенням (кар’єр – кар’єра, друкар – друкарка); бути нейтральною в змістовому та стилістичному плані ( жираф –жирафа); мати стилістичне значення (метод і метода – останнє заст. або наук.; жилет і жилетка – останнє розм., птах і птаха – останнє розм.)

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця  та ін.

римітки:

Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка,   праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

Рахівниця  - прилад для лічби (не фах).

Збірні іменики, що позначають:

а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад:

неправильно                                      правильно

студентство                                        студенти

професура                                             професори

дітва, дітвора                                      діти              

          малеча                                                    малі діти

          піхота                                                    піхотинці

         птаство                                                 птахи

         штовханина                                           поштовхи

         ґенералітет                                            ґенерали

б) сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення:

         неправильно                             правильно

         акторство                                  гра на кону театру та в кіно  

        ; друкарство                                 виготовлення друкарської продукції

          поштарі                                      працівники пошти

           циркачі                                         працівники цирку

           заводчани                                     працівники заводу

Рід невідмінюваних абревіатур визначають за родом стрижневого ("опорного") слова: ЗОК (Західне оперативне командування), БЮТ, ЮНЕСКО (Організація об’єднаних націй з питань освіти, культури й науки), ОБСЄ (Організація з безпеки і співробітництва в Європі), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН).

Рід невідмінюваних іменників іншомовного походження визначають так. Ці іменники – назви істот – мають чоловічий рід, назви неістот – середній рід.

Винятки:

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ЧИСЛА ІМЕННИКІВ

Багато іменників, що мають тільки форму однини, належать до книжних стилів – офіційно-ділового й наукового, а також характеризують окремі галузі виробничо-професійної діяльності: націоналізм, індустріалізація, фонетика, семасіологія, секретаріат, феноксиметилпеніцилін.

Форма однини властива збірним іменникам: наше студентство, зелене листя, міцне коріння. Форму однини іменників у значенні множини використовують у синекдохах5: Нинішній студент зацікавлений у тому, щоб добре вчитися.

П.С.Дудик зауважує, що в художньому і розмовному мовленні "однинна форма іменника може вказувати на збірність, чи множинність, сприймаючись при цьому з деякою метафоричністю"6. В офіційно-діловому стилі синекдоха   має інші функції – вона позначає предмети як суцільну множинність: Навесні бити зайця заборонено.

"Субстантивовані прикметники й дієприкметники в середньому роді, які позначають сукупність предметів, набувають значення узагальненої збірності"

(вони поширені в розмовному мовленні): Крадене не йде на користь. Уживання власних імен у множині завжди набуває стилістичного значення.

Власні імена у множині пишуть з великої літери, коли засвідчують позитивне ставлення автора до цих людей, а з маленької літери – негативне: Погляньте на них! Всі справжні Енштейни!; Це партія маленьких гітлерів.

Лише у формі множини вживають деякі іменники зі збірним значенням: збори, канікули. Ці іменники характеризують науковий, офіційно-діловий і публіцистичний стилі й належать найчастіше до науково-термінологічної, суспільно-політичної, фінансової, професійно-виробничої, технічної лексики (дебати, кулуари, вибори; лещата, висівки, кліщі; гроші, кошти, цінні папери), яка значною мірою стала загальновживаною. Помилкою є віднесення здебільшого під впливом російської мови до розряду іменників, які вживаються тільки в множині, інших слів: похорони ( є й похорон), торги ( є й торг).

У морфологічному розділі стилістики виділяються   експресивно-смислові   і   функціонально-мовні   особливості         морфологіч­них  явищ, тобто встановлюється їх сти­лістична характеристика, на основі чого визначаються стилістико-морфологічні ознаки стилів української літератур­ної мови. Стилістична морфологія розглядає паралельні і синонімічні морфологічні  явища та принципи добору  їх для точного й ефективного вираження думок.

Але в порівнянні з стилістичними особливостями ін­ших засобів (наприклад, лексичних, синтаксичних) стилі­стичні засоби морфології мають специфічні відмінності: вони дуже обмежені в кількісному відношенні, а також розпорошені.

Вказуючи на обмеженість стилістичних ресурсів мор­фології, В. В. Виноградов окреслює такий їх обсяг: «Коли не включати до морфології питань словотвору, то з кола власне морфологічних   явищ до  стилістики можуть уві­йти лише питання про функції і сфери вживання варіант­них — паралельних і синонімічних —форм відмінювання і дієвідмінювання, а також ступенів  порівняння. Пробле­ми синоніміки частин мови, службових слів і часток, а також питання про експресивні відтінки предикативних форм і зворотів (наприклад, дієслівних форм часу і спо­собу, безособових дієслів і т. ін.) належать уже до лек­сики або синтаксису, а тим самим і до відповідних розді­лів   стилістики».

Отже, основним об'єктом стилістичної морфології є морфологічні синоніми, в основі яких лежить вираження відтінків граматичного значення. Морфологічні синоніми пов'язані одним спільним граматичним значенням, вони виражають його відтінки, являючи собою варіанти грама­тичних форм, які бувають багатозначними і можуть мати синонімічні різновиди.

Таким чином, морфологічними синонімами назива­ються дві або декілька граматичних форм, властивих од­ному і тому ж слову, які розрізняються засобами грама­тичного вираження, відтінками спільного граматичного значення, а також стилістичним вживанням. Наприклад: братові брату; на братові на браті; красивіший більш красивий; добра добрая; буду ходити ходи­тиму і под.

Деякі морфологічні синоніми бувають стилістично ней­тральні   і   розрізняються   лише   семантико-граматичними відтінками,    наприклад:    заводу заводові,    вуси вуса, рукави рукава.  Але значна частина морфологічних си­нонімів відрізняється в експресивному  і функціонально-мовному відношенні. Так, нестягнені членні форми прикмет­ників  властиві   поезії,   зокрема  фольклору.   Наприклад: Штурмовії   ночі   Спаська,   волочаївськії   дні.   Зеленая   та ліщинонька.   Форми   наказового   способу   дієслів   мають експресивні відтінки і вживаються в різних функціонально-мовних сферах.

Розрізняються такі основні види морфологічних сино­німів:

  1.  Різні   афіксальні   утворення   типу: коню коневі,каменя каменю, камені каміння.
  2.  Синонімічні форми, що характеризуються наявністю або відсутністю афіксів, наприклад, повні (стягнені й нестягнені) форми прикметників і деяких займенників, ко­ роткі форми прикметників: добрадобрая,добрідобрії;та тая, таку такую, повен повний.
  3.      Прості, складні і складені форми, утворені за допо­могою службових слів, наприклад: досвідченіший більш досвідчений; буду читати читатиму.
  4.  Сучасні і архаїчні граматичні форми: полягти кість­ми— костями; світила-бим—світила (І. Фр.); би-х віджалувала —віджалувала би (Л. Март.); єси —є (що ти за   сила   єси)    (П.    Тич),   звів   єси —звів   (Т.   Шевч.).
  5. Різноманітні   діалектні граматичні форми, що сино німізуються з літературними: моєму —мому, мойому; своєму—свому, свойому; той, та, те, ті—тамтой, тамта, тамте, тамті, тотой, тота, тоте, тоті; вид ітиме­мо — мемо видіти; сідатимуть —муть сідати; умивають­ся—ся умивають та ін.

Морфологічні діалектні синоніми досить часто зустрі­чаються в усній мові представників різних діалектів та в художніх творах тих дореволюційних письменників, в мові яких сильно виявляється діалектна течія, а в сучас­ній художній літературі з стилістичною метою вони вико­ристовуються   зрідка.

Близько до морфологічних стоять деякі фонетичні си­ноніми, які породжуються фонетичними причинами і не виражають відтінків граматичних значень, але пов'язу­ються з певними граматичними формами, що набувають функціонального забарвлення, тобто визначаються при­належністю до певних мовних стилів, наприклад, неоз­начена форма дієслова на -ти і –ть: ходити ходить; форми дієслів на є і без цього голосного: знає зна; гу­ляє гуля та ін. Такі синоніми можна назвати фонетико-морфологічними.

Морфологічні синоніми, так само як і лексичні, не грунтуються лише на принципі взаємозамінювання форм. Взаємозамінюватися можуть не тільки синонімічні грама­тичні форми, пов'язані спільним граматичним значенням, а й такі, що виражають різні граматичні значення, але в процесі мовлення можуть замінюватись іншими, висту­паючи, таким чином, паралельними формами, які теж є об'єктом морфологічної стилістики, наприклад: кондук­тор кондукторша і кондукторка (по відношенню до жінки); читатичитання; мовчіть мовчати; при­йди він прийшов би; менідля мене; земле моя — земля моя; полагодив столаполагодив стіл; дай ножа — дай ніж.

Численні і різноманітні взаємозамінювані паралельні форми виявляються у зв'язку з іншими словами в речен­нях і, набуваючи при цьому синтаксичного значення, ста­ють предметом синтаксичного розділу стилістики, напри­клад, різні прийменникові і сполучникові конструкції тощо. Але в практичній стилістиці деякі з таких паралельних форм краще віднести до морфології, з якою вони кон­структивно пов'язані. Так, стилістичні властивості взаємозамінюваних часових форм дієслова, форм способів та ін. в умовах середньої школи слід розглядати побіжно при  засвоєнні морфології, в якій вивчаються всі ці форми з граматичної  сторони.

Крім морфологічних синонімів, існують також і омо­форми, тобто граматичні форми, які мають однакові за­соби граматичного вираження, однакову звукову оболонку, але виражають різні граматичні значення —відмінки, час і вид дієслів тощо, наприклад: бачу стіл стоїть стіл; молодості—родовий, давальний і місцевий відмінки; атакую —теперішній час недоконаного виду і майбутній доконаного.

Стилістичне значення мають і ті часткові омоніми, що утворилися внаслідок взаємопереходу частин мови. Так, експресивні відтінки, що найбільш властиві розмовно-побутовій мові, а також художньому стилю, часто вини­кають при переході іменників в інші частини мови: в при­слівники (страх погано, сила грошей); в незмінні присуд­кові слова (шкода, пора); в прийменники (край села); у вигуки (ой лишенько). Стаючи частками, набувають експресивності займенники воно, собі, все, це (оце) та ін.; з функціями виражальних засобів виступають у ху­дожньому стилі субстантивовані прикметники (дрібні утирати) тощо.

До сфери стилістики належать також і словотворчі засоби морфології, які широко використовуються для емоціонального забарвлення слів. За допомогою їх утво­рюються словотворчі синоніми, які входять у пари й ряди експресивно забарвлених слів, що разом з іншою експре­сивною лексикою є об'єктом лексичного розділу стилісти­ки. Вживання слово­творчих експресивно-стилістичних елементів характеризує розмовно-побутову мову, художній стиль літературної мо­ви і частково публіцистичний. Науковому і офіціально-діловому стилям мови експресивно забарвлені суфікси і префікси не властиві. Але словотвір цих «книжних» сти­лів мови теж характеризується деякими часто вживани­ми елементами. Так, наприклад, науковому і офіціально-діловому стилям властиві віддієслівні іменники з суфіксами -анн(я), -янн(я), -енн(я), -інн (я) (проростання, стояння, вторгнення, горіння); з суфіксами -ач, -к(а), -лк(а) для позначення знарядь (вимикач, картоплесаджалка) та іменники з різними суфіксами на позначення абстракт­ності.

Деякі суфікси і префікси іншомовного походження, як-от: -ат, -іт, -ин,-їн, -ік, -изм, -ізм та ін., характеризу­ють термінологічну лексику та ЇЇ окремі сфери, напри­клад, медичну термінологію, геологічну, хімічну тощо (брон­хіт, аспірин, кофеїн,  іприт, графіт, кальцит та ін.).

Окремі словотворчі особливості визначають також пу­бліцистичний стиль мови, наприклад, в ньому досить широко вживаються дієприкметники на -учий, -ючий (всеперемагаючий, філософствуючий); прикметники з суфік­сами -ічн(ий), -ичн(ий), -ч(ий) та ін. (логічний, арти­стичний, догматичний, підготовчий); прикметники з пре­фіксами між:-, поза-, над- та ін. (міжобласний, позалекційний,  надранній).

Спільність морфологічної системи української літера­турної мови для всіх її стилів обмежує функціонально-стилістичні засоби морфології, які виступають у незнач­ній кількості і часто без достатньої чіткості й виразності щодо віднесеності їх до окремих функціонально-мовних стилів. Ясніше виділяються морфологічні відмінності між розмовно-побутовою мовою і книжними стилями літера­турної мови (офіціально-діловим і науковим).

Але частина морфологічних стилістичних засобів у тій чи іншій мірі характеризує функціонально-мовні стилі сучасної української літературної мови. Ці стилістичні морфологічні засоби здебільшого не являють собою специ­фічної приналежності до окремих мовних стилів, а, бу­дучи загальнонародними, виступають як їх прикмети, вживаючись у тому або іншому стилі в більшій кількості, частіше, з іншими відтінками.

Розмовно-побутова мова, особливо в своїх різновидах, далеких   від  літературної мови,— просторічних,   діалект­них, жаргонних  та   ін.,   має деякі  морфологічні  форми, що стоять поза нормами літературної мови, наприклад: хотять, пекуть, фарбів, ходе, життє, коньом, котові, на кони, сі, ню, буду робив, му робити, були-сьте, будь спок і под.  З стилістичною метою такі форми в художньому стилі  мови використовуються дуже рідко —здебільшого як   засіб  мовної   характеристики   персонажів.   Морфоло­гічні явища літературної мови підлягають значно більшій нормалізації,   ніж  лексичні,   що   обмежує   використання різних позалітературних особливостей навіть у діалогіч­ній мові художніх творів і робить зовсім неможливим їх вживання в авторській мові.

Крім вироблення навичок вживання стилістично за­барвлених елементів морфології, практична граматична стилістика дає можливість уникати тих неточно­стей висловлення, які часто виникають внаслідок непра­вильного вживання морфологічних форм. Так, наприклад, у письмових роботах часто трапляються двозначні ви­рази в зв'язку з невдалим вживанням займенників тощо.

 Сучасне бурхливе життя, інтенсивний розвиток інформаційних технологій вимагають від членів суспільства розуміння й використання всіх видів предметно-практичного мовлення. А це означає, що сучасна людина мусить вміти швидко сприймати будь-яку його форму, видобувати з нього необхідну інформацію для прийняття рішень, створювати монологи, вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах свого досвіду та знань. Озброїти людину такими навичками покликана стилістика, яка навчає грамотного використання мови у різних сферах суспільного життя, виховує чуття слова, формує мовний смак.

 Отже, стилістика – це мовознавча дисципліна, яка вивчає стиль і на основі аналізу окремих текстів узагальнює закономірності мовних проявів [2, с.5]. Вчені відносять до стилістики питання лексичної і граматичної синонімії, інших змістових і зображувальних засобів мови. Зокрема, Б.Головін зазначав, що „розрізнюються стилі не жанровими відмінностями лексико-семантичних груп і не експресивно обарвленими рядами, а мірою активності і пасивності одних і тих же засобів мови – лексичних, словотворчих, морфологічних, синтаксичних, інтонаційних та ін.” .

 Зосередимо увагу на одному з вищезазначених питань, тобто на морфологічних засобах стилістики. До цього аспекту зверталися у своїх працях такі науковці, як О.Д. Пономарів, А.П.Коваль, Н.Д. Бабич, Г.Й. Волкотруб та інші. Вони зазначали, що стилістичне використання морфологічної будови мови стає можливим завдяки наявності в ній близьких, синонімічних за своїм значенням і функціями явищ, а також розмежуванню морфологічних синонімів відповідно до різних стилів мови. Морфологічними синонімами називаються дві або декілька граматичних форм, властивих одному і тому ж слову, які розрізняються засобами граматичного вираження, відтінками спільного граматичного значення, а також стилістичним вживанням .

 Морфологічні засоби стилістики менш виразні, бо вони виявляються на більшій площині тексту, ніж слово, крім того, вони багато значніші за слово (переважну більшість їх ми сприймаємо як нейтральні засоби мови).

 Синонімічні форми з’являються в мові з ряду причин: у зв’язку з внутрішніми процесами розвитку мови; внаслідок взаємодії усного й писемного, книжного й розмовного мовлення; через наявність різних функціональних стилів, а також виходячи з потреби вираження відмінних один від одного значеннєвих та емоційно-експресивних відтінків.

 Функціональні стилі використовують значну кількість спільних для всіх них граматичних явищ, але в зв’язку з неоднаковими настановами окремі стилі можуть не використовувати деяких морфологічних явищ зовсім або використовувати їх частіше, ніж інші стилі, а також надавати специфічного значення окремим з них.

 Кожна частина мови у своєму історичному розвитку пройшла випробування та схвалення в текстах, у різноманітних висловлюваннях і на цьому шляху втратила вузькі за своїми властивостями форми або абсолютно-синонімічні варіанти і зберегла ті, що були функціонально спроможні.

 Пропонуємо до розгляду окремі стилістичні засоби морфології, зокрема категорії роду та числа іменників.

 Категорія роду іменників неоднаково виявляє себе в різних функціональних стилях. В офіційно-діловому мовленні перевага віддається формам чоловічого роду, навіть коли є жіночі відповідники в загальнонародній мові . Адже в діловому спілкуванні підкреслюється не стать людини, а її службове й соціальне становище: лаборант Ганна Петренко, аспірант Марія Ковальчук, лікар Олена Мазепа, хоч є цілком літературні відповідники лаборантка, аспірантка, лікарка. Форми з –ка слід уживати в художньому, публіцистичному і, безперечно, в розмовному мовленні. Проте деякі іменники жіночого роду із цим суфіксом не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівника, поетка тощо. Вони також належать до сфери розмовної мови. Наприклад: „Окрім що медичка, вона ще ж і поетка в нас, сама пісню склала!” (О.Гончар); „Виявилось, що вони обидві – початкуючі літератки!” (В. Врублевська); „Дзвінок задзеленчав, ледве я кинув на парту портфель, а класна керівничка уже шикувала нас та вела на лінійку старшокласників” (В.Дрозд).

 Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничих, дячиха, білетерша, бригадирша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми означають посаду жінки або назву дружини за чоловіком, а двозначність слів може призвести до змістової неясності: „Одне слово, поїхали голова з головихою „Побєдою” з Сокальського району в місто Горький до мами на пироги...” (О. Вишня); „Ви не уявляєте собі нашої вчительші” (І. Микитенко); „Меркурій Юхимович ще щось хотів сказати, теж про царство муз, але в цей час увійшла сторожиха...” (М. Стельмах).

 У розмовно-побутовому мовленні поширені власні назви із суфіксом -их, утворені від чоловічих імен і прізвищ, на означення дружини: „Семениха сиділа під вікном на лаві” (Л. Мартович); „Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою” (І. Нечуй-Левицький). У літературному мовленні слід уникати вживання подібних слів, оскільки, на думку С.І. Дорошенка, вони „несуть в собі відтінок зневажливості” [5, с.49].

 Певні стилістичні функції пов’язані з іменниками „спільного” роду, які визначаються щодо цієї категорії в контексті. Це переважно іменники на , що виступають як слова чоловічого і жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають: „Десятки разів я обіцяв цьому бідоласі Корецькому завітати до нього в гості і завжди підводив” (Ю. Прокопенко); „Де вона тепер, бідолаха? – задумався Григорій” (М.Стельмах); „Узяв та посватав таку ж сироту, як і сам – Мотрю, що служила у тому ж таки дворі за доярку” (М. Левицький); „А цього сироту, Левка, узявши на свої руки, [Горпина] кріпко жалувала...” (Г.Квітка-Основ’яненко).

 Частина іменників „спільного” роду є нейтральними назвами (листоноша, сирота), деякі характеризуються позитивно-співчутливими відтінками (бідолаха, трудяга), але більшість має негативне забарвлення: базіка, волоцюга, зайда, приблуда, нечупара, причепа, плакса тощо. Залежно від семантико-стилістичних якостей такі іменники використовуються для вияву доброзичливості й співчуття або (частіше) як засіб негативної, зневажливої характеристики:

                                        Тяжко мені сиротою

                                        На сім світі жити:

                                        Свої люде – як чужії,

                                        Ні з ким говорити...

                                                                            (Т. Шевченко)

 „Тараса непереможно тягнула до себе вся тая ж обшарпана каліка-школа, яка мала над ним якусь магічну силу... Дяка-запорожця вже в школі не було, прислано з города другого, Бугорського, молодого, більш ученого, але лютого, гірше звіра, і п’янюгу такого, якого, казали, світ не бачив” (С. Васильченко).

                                         Народ мій є! Народ мій завжди буде!

                                         Ніхто не перекреслить мій народ!

                                         Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

                                         І орди завойовників-заброд!

                                                                                          (В. Симоненко)

 „Останнім приплив із своїми краянами Федір Андріяка, відчайдушний шибайголова з розірваною губою, який щоліта бився на сільських храмах з хутірськими глитаєнками” (О.Гончар).

 До іменників подвійного роду належать і деякі назви осіб на : агакало (ч. і с.), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) – велике ледащо, страшенне доробало. Іменники спільного роду використовуються в розмовно-побутовому мовленні.

 Як слова жіночого і середнього роду функціонують назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфікса -ищ(е) на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище. Ці іменники також належать до стилістично зниженої лексики, вживаної у розмовному стилі.

 Найабстрактніший за своїм граматичним значенням і лексичним наповненням середній рід. Тому він дуже часто використовується в науковій мові. У науковому стилі граматична категорія роду виявляється в настільки унормованому вигляді, що не припускає варіантних форм, уживання яких спричинює появу непотрібних у цьому випадку відтінків. Це зумовлюється призначенням даного стилю і становить одну з його характерних рис.

 Взаємозамінюючи форми роду, можемо створити пестливо-голубливий тон, відтінок пошани, милування; виявити співчутливе, прихильне або навпаки – негативне, зневажливе ставлення, захоплення чи осуд: „Дівча дивилося мені через хвилину серйозно в очі. Опісля глипнуло скоро на матір і, закопиливши спідню губку, сказало:

 - Ти не смієш мені розказувати, розумієш?..” (О. Кобилянська).

 Категорія числа. Граматична категорія числа, яка властива всім відмінюваним частинам мови, має багато різновидів і відтінків, у яких відображаються і реальні значення кількості предметів, явищ, і способи їх кількісного групування, і відношення дії до кількості суб’єктів і об’єктів тощо.

 Для офіційно-ділового стилю характерна нормативність морфологічних засобів. Тут широко використовуються іменники, вживані лише в однині (прогрес, скасування, поліпшення) або лише в множині (кадри, ресурси, фінанси).

 У науковому і діловому стилях заміна множини одниною і навпаки – однини множиною в іменниках як стилістичний прийом звичайно не використовується. Якщо така заміна і має місце, то це призводить до створення термінів. Так, множина іменників, що позначають масу, матеріал, вживається в науково-технічних та в ділових текстах для позначення сукупності різних сортів якоїсь речовини. Такі назви мають термінологічний характер і набувають специфічного стилістичного забарвлення, пов’язаного з їх належністю до названих стилів, наприклад: „Сірчиста кислота двоосновна і утворює два ряди солей – середні і кислі солі” (підручник).

 Форми однини у зв’язку з наявністю у них не тільки одиничного, але й загального (родового) значення часто вживаються для позначення найхарактерніших ознак цілого класу предметів без виділення поодиноких предметів, що входять до цього класу: „Під впливом зовнішніх причин атом може перейти в інший стан, який має більшу енергію і звичайно є нестійким” (журн.)

 На думку О.Д. Пономаріва, художньому стилеві та публіцистиці властива множина абстрактних іменників, де вона є експресивним засобом :

  1. деякі абстрактні іменники вживаються у множині, якщо набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану , наприклад: „Мати закрутила своїми комерційними фантазіями голови дідусеві й бабусі” (В. Сосюра); „В разі виявлення пустот в металі заготовка бракується” (з газ.);
  2. множина абстрактних іменників може реалізовувати відтінок тривалості, інтенсивності вияву ознаки: „Нудьга в душі, ломота у кістках... Мене всього тупі обсіли болі” (А. Кримський).

 Використовується множина і для позначення суспільного стану, професії тощо: „- Твій куди поступив, Гордію? – На художників. – А твій, Хомо? – А мій в агрономи б’є” (Григорій Тютюнник); „Батьки його були, правда, міщани, але їм і на думку не спадало глузувати з рідної мови. А синок – вийшов у пани” (П. Панч).

 Множина власних назв, які звичайно вживаються лише в однині, використовується: для позначення типу людей, схожих на якусь історичну особу або літературного героя: „Російський песимізм породжував класичні гімназії, що з них виходили Рудіни – високовчені і безпорадні в практичному житті” (М. Хвильовий); „При майстрах якось легше. Вони – як Атланти” (Л. Костенко); „А що ж буде? Пісні роботів? Стінопис електронних Рафаелів?” (О. Гончар);

                                     Де б’ють вітри нової ери,

                                     До сонця зводиться дитя.

                                     І хай завидують Гомери

                                     Твоєму епосу життя...

                                                                 (А. Маланюк)

 Слід зазначити, що власні імена у множині називають не осіб, а позначають ті чи інші риси осіб, виражають їх типові ознаки: „Здається, що наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Федьковичів і Франків” (В. Стефаник). Коли ж уживається у множині прізвище відомого поета чи письменника, то розширення семантики власної назви ґрунтується на культивованих ним темах, жанрах, мотивах тощо, напр.: 

                                     Красу описувать жіночу поготів, -

                                     Шкода і думати!

                                     Нащо вже романісти,

                                     Старі Тургенєви, не жалуючи слів,

                                     Малюють і ходу, і коси променисті,

                                     І ніжки точені, і соболиних брів

                                     Хвилясті лінії, очей свічки паристі.

                                                                               (М. Рильський)

 Власні імена у формі множини можуть використовуватись як прийом вираження осуду, презирства, зневаги, так і піднесеності, урочистості: „Давайте нам літературу. Давайте Байронів, Шекспирів, Гете!” (М. Коцюбинський);

                                    І на полі в нас не з обжинками

                                    Будем далі трощити камінь,

                                    Щоб росло воно Українками,

                                    І Тарасами, і Франками.

                                                                 (А. Малишко)

  1. для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками: „Уперше вона [Оксана] побачила його в своїх сусідів Гримичів, де зібралися на раду хлібороби з присілка“ (М. Стельмах); „Баглаї – вихідці з такого роду“ (О. Гончар).
  2. в окремих випадках зміна числової ознаки спричиняє перехід власних імен до класу загальних назв, наприклад: „Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів, яким не сидиться без воєн... Я закував би їх у ланцюги і водив би...“ (О. Гончар); „Шукали її [утопії] гуманісти великі, палкі донкіхоти усіх земель, художники, будівничі, музики, творці незрівнянних канцон і газель… “ (М. Драй-Хмара). До речі, ім’я героя Сервантеса давно стало символом, що позначає наївних мрійників, які безплідно борються за нездійсненні ідеали [1, с.206]. М. Драй-Хмара, частково повертаючи первісне значення даному образу, надає йому, на думку М. Кудряшової, високого, урочистого звучання: донкіхоти – творчі особистості, які шукають прекрасне та ідеальне в житті [8, с.74].

 Географічним назвам у формі множини притаманне узагальнене значення, що вирізняється яскравою експресивністю: „Мов святодійний, сизий дим кадил померклої у забутті Еллади, розтанули усі палкі принади Суматр, Цейлонів, Конго і Антіл” (В. Бобринський);

                                         Хай мовчать Америки  й Росії,

                                         Коли я з тобою говорю.

                                                                               (В. Симоненко)

                                         Ми прапор свій несемо в хащах...

                                         За спільну ціль і спільне поле,

                                         За Миргороди і  Хороли.

                                                                             (М. Рильський)

 Множина іменників може використовуватись замість однини. „Гіперболічна” множина служить для експресивної (здебільшого негативної) вказівки на одиничність предмета. Таке вживання множини обмежене розмовним і художнім мовленням: „Остогидло мені вже оце госпітальне ліжко, оці процедури та режими” (О. Гончар); „Ти забула, що є в світі жіночі принади – Перманенти, манікюри, духи та помади” (П. Глазовий).

 Серед способів реалізації категорії числа, які можуть мати стилістичне забарвлення,            Н.Д. Бабич вказує на такі [2, с.124]:

1)       повторення форм називного відмінка на означення надмірно великої кількості, масовості, розташування на великому просторі. Найчастіше повторюються форми множини; іменники ж зі значенням простору можуть вживатися в цих випадках і в формах однини. Наприклад: „І поле, поле аж за виднокруг. Здається, ніби нічого у світі нема, окрім цього безмежного простору, цієї зелені...”;

                                            Запалали огні задолиною синьою неба,                                       

                                           Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти

                                                                                                               (А.Малишко)

2)       повторення форм родового відмінка на означення великої кількості. З таким    значенням найчастіше вживається повтори форм множини, але також і форми однини, коли ними визначається сукупність матеріалів, предметів тощо. Наприклад: „А вишень, вишень визрівало рясно! Цього року весна була добра до усього живого...”;

                                    А тюрм, а люду! Що й лічить –

                                    Од молдаванина до фіна

                                    На всіх язиках все мовчить,

                                    Бо благоденствує.

                                                                    (Т. Шевченко)

 Отже, щоб бути високоосвіченою та всебічно розвиненою особистістю, необхідно не тільки знати закономірності, історію, нормативність писемної та усної форм мови (тобто говорити і писати правильно), але й вміти розрізняти у цих закономірностях обов’язкове та можливе, загальновживане й індивідуальне, стереотипне й варіативне тощо (тобто добре говорити і писати).

    Тому досить важливим є вивчення морфологічних засобів стилістики української мови, зокрема категорії роду та числа іменників, бо стилістичні можливості цих засобів виявляються в основному в межах численних варіантів граматичних форм. Паралельне існування різних граматичних варіантів, здатних надавати висловлюванню нових семантичних або експресивних відтінків, покладає на мовця обов’язок, навіть потребу, знати ці варіанти і вправно, доречно їх використовувати.

У збірному значенні вживаються також назви тварин, рослин і предметів, як-от: / хоч на кедрах та ліщині було сила горіха, проте вивірки місцевої було мало... Колонок зійшов десь з осені гае — в нетрях було мало миші, тож пішов десь на рівнину за нею (І. Багряний); Я любив ходити в поле і милуватись квітами, особливо багряно-синіми квітами будяка... (В. Сосюра); За ясного сонця і ягоди швидко червоніє (з газ.). Однина іменників у збірному значенні надає мові емоцій­ності й експресивності, отже, використання таких форм повинно бути стилістично вмотивованим.

Граматична стилістика не рекомендує вживати однину на позна­чення розчленованої множинності, яка складається з окремих оди­ниць і може рахуватись, вимірюватись, наприклад множинності предметів, виробів тощо. Нормі відповідає використання в таких ви­падках форми множини: 3 конвеєра швейної фабрики сходить щодоби по тисячі жіночих платтів; Підготовлено для відправлення у торго­вельну мережу нову партію холодильників; На підприємстві випус­кається 11 найменувань електровиробів.

У назвах установ і свят уживання форм однини (в узагальненому значенні) або множини визначається традицією. Запам'ятайте сло­восполучення, в яких використовуються різні форми числа:   

Словосполучення із формами                                    Словосполучення із формами

однини                                                                             множини

 Будинок книги                                                   Будинок подарунків

 Будинок актора                                                 Будинок композиторів

 Будинок моряка                                                Будинок літераторів

 Будинок студента                                              Будинок офіцерів

 Будинок учителя                                               Будинок учених

 День автомобіліста                                           Всеукраїнський день

і дорожника                                                          працівників  культури та                                                    

                                                                               та аматорів народного

                                                                               мистецтва

День будівельника

День енергетика

День журналіста

День захисника Вітчизни

День машинобудівника

День медичного працівника

День підприємця

День працівника соціальної сфери

День рибалки

День студента

День художника

День юриста

День фармацевтичного

працівника

День шахтаря

3. Однина іменників може вказувати на те, що однакові предмети належать кожній особі або предмету (так зване дистрибутивне, або розподільне, значення), наприклад: Молоді спеціалісти, працівники, з якими укладено строковий трудовий договір, підлягають атестації тільки за їхньою згодою (з газ.); Після закінчення курсів слухачам ви­дасться свідоцтво (з газ.); А хлопці в новеньких козирках низками про­ходять мимо їх, димлять цигарками, заскалюють око та ціркають че­рез губу. — мовляв, знаємо вас... (С. Васильченко).

Вживання абстрактних, речовинних і власних іменників у множині

Деякі абстрактні іменники вживаються у множині, якщо набу­вають значення конкретного вияву якості дії, стану, наприклад: Сили між тілами виникають при безпосередньому контакті... або че­рез створені ними поля... (з єни.) (пор.: виявити спритність і силу); Мати закрутила своїми комерційними фантазіями голови дідусеві й бабусі (В. Сосюра) (пор.: Народна фантазія оповили свято обжинків красою своєрідних уявлень вірувань, прикмет і ворожінь (з газ.));

Іменники у діловому мовленні

    Слід пам’ятати, що ОДС вимагає:

     1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, лабораторія, маркетинґ.

неправильно                                                                       правильно

анонімка                                                                            анонімний лист

сотняга гривень                                                                сто гривень

заліковка                                                                            залікова книжка

маршрутка                                                                         маршрутне таксі

фарбовка                                                                            фарбування

 

     Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.                        

     2. Написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад:

неправильно                                                            правильно

викладачка хімії                                                        викладач хімії

  касирка (касирша) заводу                                        касир заводу

лаборантка (лаборантша) відділу                          лаборант відділу

 бригадирка (бригадирша) цеху                                бригадир цеху

  працівниця фірми                                                       працівник фірми

 учителька школи                                                         учитель школи

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цими найменуваннями лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав.

 Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що…

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора  Полякову Л. О. і  До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

     У конкурсі перемогла відміннця 8-А класу Гур’єва Л. Г. й У конкурсі перемогла відмінник народної освіти викладач СШ № 8 Гур’єва Л. Г.

    Зарахувати на посаду друкаря офсетного друку Козоріну Р. Ю. й Зарахувати на посаду друкарки-референта Козоріну Р. Ю.  

    Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця  та ін.

     Примітки:

Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка,   праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

Рахівниця  - прилад для лічби (не фах).

Збірні іменики, що позначають:

а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад:

неправильно                                      правильно

студентство                                       студенти

професура                                             професори

дітва, дітвора                                      діти              

 малеча                                                    малі діти

піхота                                                    піхотинці

 птаство                                                 птахи

 мишва                                                     миші

 черва                                                       черви

 комашня                                                 комахи

  ганчір’я                                                   ганчірки

  пахощі                                                    запахи

 штовханина                                           поштовхи

ґенералітет                                            ґенерали

б) сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення:

неправильно                             правильно

акторство                                  гра на кону театру та в кіно  

 друкарство                                 виготовлення друкарської продукції

  поштарі                                      працівники пошти

 циркачі                                         працівники цирку

  заводчани                                     працівники заводу

Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи

статус – знавцю, колего, товаришу

посаду – директоре, завідувачу, голово

звання – професоре, капітане, академіку

професію – лаборанте, перекладачу, секретарю

родича – батьку, мати, тітко

ім’я – Ігоре (Ігорю), Миколо, Юрію, Маріє, Ольго, Любове

ім’я по батькові – Іллічу, Анатолійовичу, Євгеновичу

                               Іллівно, Анатоліївно, Євгенівно

прізвище – Сороко, Каркачу, Багалію, Бондаре

   Наприклад: Шановний пане полковнику!

                          Вельмишановна панно Ївго!

                          Дорога пані Валеріє! Колеґо Дмитре!

                          Друже Ілле Васильовичу!

                          Пане Петрашу!

                          Добродію Чорноволе!

   Увага! Прізвища у звертаннях іноді можуть мати також форму Н. відмінка.

 Кличний відмінок однини

1. Закінчення –у мають:

         а) іменники твердої групи із суфіксами –ик, -ок, -к(о): ударнику, синку, батьку, робітнику (робітниче), Шевченку;

         б) іншомовні імена з основою на ґ, к, х: Людвіґу, Джеку, Жаку, Фрідріху;

         в) іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): погоничу, слухачу, товаришу;

         г) також іменники: діду, сину, тату.

2. Закінчення –ю мають іменники м’якої групи : Віталію, учителю, Григорію, краю, лікарю, місяцю (але Господи).

3. Закінчення –е мають:

        а) безсуфіксні іменники твердої групи: друже, дяче, мосте, орле, голубе, Петре, Степане, козаче, чумаче, соколе;

         б) іменники м’якої групи із суфіксом  -ець: женче (від жнець), кравче, молодче, хлопче, шевче, старче – стара людина(але: бійцю, знавцю, старцю – жебрак);

         в) іменники мішаної групи – власні назви з основою на шиплячий і загальні назви з основою на р, ж: Довбуше, маляре, стороже, тесляре, школяре, Черемоше;

         г) географічні назви із суфіксами –ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Харкове, Львове, Києве, Тамбове.

Примітки: 1. Обидва слова набувають форми Кл. відмінка:

       а) у звертаннях, що складаються із загальної назви та імені:

брате Петре, друже Миколо, товаришу Віталію;

б) у звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища: друже Карпенку, добродію Комарю, товаришу Гармашу;

          в) у звертаннях, що складаються з імені та по батькові:

 Володимиру Хомичу, Петре Михайловичу.

4. У звертаннях, що складаються із двох загальних назв, переважають форми: добродію бригадире, пане лейтенанте. Форми типу пане капітан іноді вживаються для підкреслення офіційності звертання.

5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення.

неправильно                                        правильно

           Голова Костюк О. П. зауважила.          Голова зборів Костюк О. П.                                                                                                                     зробила зауваження.

           На сходах стояв дипломат.                    На сходах стояв невеликий

                                                                              металевий дипломат.

                                                                              На сходах стояв сивий

                                                                              дипломат.

     Іноді двозначність можлива у випадку збігу Р. та Д. Відмінків:

    Своєчасне фінансування адміністрації. Для уточнення слід доповнити вираз: Своєчасне фінансування з боку адміністрації або Своєчасне фінансування адміністрації іноземними інвесторами.

  1. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числівником. Займенником чи прикметником не в М. відмінку з прийменником у (в), а в  Р. відмінку  без прийменника, наприклад:

неправильно                                                правильно                  

 У 2001 р. (році)…                                        2001 р. (року)…

 У першому році…                                       Першого року…

 У цьому (тому) році…                               Цього (того) року…

  У наступному році…                                 Наступного року… 

  Але: у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).

Для іменників чоловічого роду ІІ відміни в З. Відмінку однини нульового закінчення: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад:

неправильно                             правильно

придбали нову шкіряну мебель               придбали нові шкіряні меблі

зробили позначки різними                      зробили позначки різним

 чорнилами                                              чорнилом                       

Пам’ятати, що:

неправильно                                    правильно

з п’ятьма колісьми                                           із п’ятьма колесами

   літак з іноземними гістьми                          літак з іноземними  гостям

 повернулись з грішми                                        повернулись із грошима

Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибували мінеральні добрива, машинні масла, грузинські вина. Але Наприкінці ХХ й на початку ХХІ ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числівники, а іменники кінець, початок;

неправильно                                      правильно

Для траспортування                                       Для транспортування

      будматеріалів                                                      будматеріалів

      використовували                                                 використовували

      потужних КрАЗів і МАЗів.                                 потужні КрАЗи й МАЗи.

Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати повинен стояти в З. Відмінку, а не в Д., наприклад:

неправильно                                     правильно

повідомити стедентові                                       повідомити студента

  сповістити інженерові                                        сповістити інженера

      Карпенку Б. Т.                                                        Карпенка Б. Т.

Уживання низки дієслів пов’язано з іменником, який повинен стояти в Р., а не в З. чи Д. відмінку, наприклад:

неправильно                                 правильно   

  зазнати біду                                                     зазнати біди

 завдати шкоду                                                 завдати шкоди

 пильнувати чистоту                                      пильнувати чистоти

Та це правило не варто застосовувати до іменників ІІ відміни чоловічого роду однини, які мають закінчення –у, -ю, оскільки воно (закінчення) збігається з Д. відмінком, наприклад:

неправильно                                                                       правильно

   запобігти вибуху було                                              запобігти вибухові було

     неможливо                                                                  неможливо

   ремонту передувала                                                ремонтові передувала

      інвентаризація                                                           інвентаризація 

Але якщо буде зв’язок присудка, висловленого заперечним дієсловом, й додатка – іменника (предмета чи об’єкта), об’єкт ставиться переважно в Р. відмінку, наприклад:

неправильно                                       правильно   

інструкція не гарантує                                         інструкція не гарантує

безпеку                                                                        безпеки

ми не припинимо боротьбу                                   ми не припинимо боротьби

 Іменники з дієсловами відмовлятися, ухилятися слід уживати в Р. відмінку з прийменником, наприклад:

неправильно                                  правильно

ухилятися навчання                                      ухилятися від навчання

відмовлятися подорожі                                 відмовлятися від

Форми невідмінюваних іменників

Не відмінюються:

  1. Іншомовні загальні назви з кінцевим голосним: авеню, амплуа, аташе, портмоне, тире, шосе, шоу.
  2. Окремі іншомовні загальні назви з кінцевим приголосним:  анфас, місіс, фрекен.
  3. Іншомовні прізвища з кінцевим голосним: Алаку, Бенуа, Бізе, Бруно.4. Іншомовні прізвища на –ово, -аго, -акі, -их: Таракі, Петрових.
  4. Іншомовні географічні власні назви з кінцевим голосним: Баку, Кутаїсі, Улан-Уде, та на –ово, -іно, -ино: Комарово, Тушино.
  5. Чоловічі власні імена іншомовного походження з кінцевим голосним: Барі, Даду.
  6. Жіночі власні імена іншомовного походження з кінцевим голосним  основи (у, і, е, и, о): Аксилу, Гаяне, Сальді, Назмі та ін., і з кінцевим приголосним: Арбик, Джанет, Мерилін та ін.
  7. Жіночі прізвища власне українського походження на о: Кухаренко, Сало, Тягнирядно, і на приголосний як українського, так і іншомовного походження: Кошман, Комар, Маковець, Медведчук, Коваль.
  8. Слова числівникового різновиду: півдня, півзошита, піввідра, півсвіту, пів’яблука.
  9. Складноскорочені назви ініціального та ініціально-звукового типу: ЗМІ, НАТО, ПАР, ХТЗ (але: із жеком, від сніду).
  10. Назви іноземних часописів: “Таймс”, “Уніта”, “Юманіте”.

Лекція № 12 Лекція № 14