"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Терміни та його ознаки. Термінологія як система

1.  Історія і сучасні проблеми української термінології

Мова нації – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. “По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську гідність” (К.Паустовський). На повістці дня сьогодні – розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії, “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країни насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

Літературна мова, крім загальновживаної частини, має численні підмови, які задовільняють потреби спілкування людей в найрізноманітніших сферах. Однією з таких підмов є наукова мова та офіційно-ділова мова (інші назви - мова науки й техніки, фахова мова), найголовнішу частину яких становить термінологія.

Термінологія - вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням.

Професійне спілкування в будь-якій галузі неможливе без термінології.

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п’ять-сім років, що спричиняє так званий “термінологічний вибух” - появу великої кількості нових термінів.

По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Українська термінологія - одна з найдавніших природно сформованих національних терміносистем, витоки якої сягають періоду Київської Русі. Свідченням цього є слова, зафіксовані в “Повчанні дітям” Володимира Мономаха, у Київському літописі, пізніше - в Галицько-Волинському літописі, “Руській правді” тощо: ремственник, купець, ціна, вира, продаж, мито, дань (“податок”), ряд (“угода”).

У 14-16 століттях українська термінологія представлена в актових книгах, грамотах, універсалах, перших українських словниках, працях Г.Кониського, Г.Сковороди: економія, доход, достаток, скарб (“казна”), застава, ревізія, облігація, завдаток, зарука, кошти, концесія, контракт.

Інтенсивний розвиток української термінології розпочинається з другої половини 19 століття, коли, долаючи суспільно-політичні перешкоди, з’являються наукові розвідки С.Подолинського, О.Терлецького, І.Франка, Б.Навроцького та ін., переклади українською мовою праць Г.Шеля, Е.Шафля, А.Смітта, К.Маркса, виходять спеціальні періодичні видання “Економіст”, “Господар і промишленник”, “Народне багатство”, “Часопись правнича й економічна”. Від 1909 року термінологічні дослідження зосереджуються при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка, яке публікувало “Студії з поля суспільних наук і статистики”, та при часописі “Економіст”. У цей період термінологія поповнюється лексемами банкротовання, відшкодування, бухгальтерія, льомбард, депозит, акцепт, дотація, субсидія, маклер, вексель, біржа, лізинг, брокер, рахунок, кредит, інтензивне господарство, прайс-курант, зиск, убиток та ін.

20-ті роки 20 століття (період українізації в УРСР) називають “золотим десятиліттям” української термінології. Уперше за всю свою історію термінологія в Україні розвивалася за визначеним планом і за державної підтримки. З 1924 року в соціально-економічному відділі Інституту розпочала роботу секція, яка підготувала “Словник термінології: Проєкт” за редакцією Г.Кривченка та В.Ігнатовича (К. - Х., 1930). У ці ж роки з’являються численні наукові, навчальні, популярні видання.

Розвиток термінології в цей період орієнтувався переважно на національні мовні ресурси, пор.: калькуляция - розцінка, процент - відсоток (похідні: відсотковий, відсоткувати, відсотковуючи, відсоткування), доход валовый - прибуток гуртовий, казначейство - скарбниця, страховання -убезпечення, кредитор - кредитор, позичник; субсидия - допомога, субсидія; депонент - депонент, вкладач.

1933 року після виходу статті А.Хвилі “Знищити коріння українського буржуазного націоналізму на мовному фронті” здобутки “золотого десятиліття” було оголошено національним шкідництвом, а більшість виданих словників було вилучено з обігу. До кінця 80-х років ХХ століття українська термінологія розвивалася в напрямі мінімальних розходжень з аналогічною російською термінологією.

З 1990 року з набуттям українською мовою статусу державної розпочався новий період розвитку української термінології.

На сучасному етапі можна виділити кілька підходів до розв’язання проблем упорядкування української термінології:

2 Термін та його ознаки. Термінологія як система

Термін (від латин. terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами економіки є такі назви, як видатки, авіста, брутто-прибуток, господарський механізм, міжнародний поділ праці, повна сатисфакція боргових зобов’язань.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1.     Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2.     Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняттяяке він позначає: короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Так, кандидат економічних наук О.Петрик вважає, що термін аудит слід використовувати зі значенням “незалежна перевірка та підтвердження фінансової бухгалтерської звітності незалежним професіоналом щодо її достовірності, повноти та законності”; уживання цього терміна органами Державної податкової адміністрації України вона вважає неправомірним. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

3.     Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається. Терміносистема економіки - не виняток, пор.: ажіо: 1) “відхилення курсу валюти, акцій, векселів від їх номінальної вартості або паритету в бік перевищення”; 2) “комісійний збір, сплачуваний за обмін нерівноцінних валют або за обмін банкноти на металеві монети”; 3) “різниця в сумах валютного виторгу чи платежів, що виникає при зміні співвідношення між курсами валют оплати і національної валюти з моменту платежу”.

4.     Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

До термінів ставляться такі вимоги:

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (діловодство, але не діло ведення, справоведення, діловиробництво та ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами складання документа: вони укладають швидко, часто навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими для тривалого обдумування, не завжди ці папери читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2. Термін повинен вживатися з одним значенням. Наприклад, циркуляр – це розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь-якого типу, і таким словом можна називати лише документ цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують економісти, технічний – у тому, в якому його вживають інженери та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідника і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану, штурмівщина та ін.). Серед термінів, уживаних у діловодстві, зустрічаються й такі, що мають кілька значень, наприклад: Справа. 1) Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів, які стосуються певного напряму або питання діяльності установи, вміщених в окрему обкладинку (папку); 2) Одиниця зберігання текстових документів у архівах; 3) Різновид справи (1), який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа). У таких випадках автор мусить так будувати текст, щоб одразу було видно, яке значення багатозначного терміна він має на увазі.

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми, то “утворювати” ще якісь слова для власного вжитку забороняється, наприклад: акт, род. відм. акта (а не акту), множина – акти; словосполучення: акт приймання – здавання, акт ревізії, акт ревізії каси; акт звірки розрахунків; акт звірки взаємних розрахунків, акт про надходження неякісних або некомплектних товарів, комерційний акт, оперативно-технічний акт та ін. Від терміна акт можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова (катуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін активування належить до іншої галузі і в діловодстві вжитий бути не може.

4. При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам’ять не підказує складачеві документа потрібного терміна, то не слід одразу ж хапатися за створення свого. Це викликає плутанину, неясність, призводить до зайвого листування – роз’яснення “темних місць” одержаного документа.

5. Причиною таких ускладнень часто буває неоднозначне розуміння якогось терміна тим, хто писав листа, і тим, хто його одержав. Наприклад: слово вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення його не слід вживати в документі.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це свідчення невисокої культури людини, вбого інтелекту її. Високоінтелектуальна і культурна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формування своєї думки найточніших слів і словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова мова – це те, чого слід уникати.

Погане враження справляє й мова такого службового документа, в якому поряд з термінами (дебет, фінансування, кредити) вживаються ”бувші терміни”, тобто терміни інших галузей науки, які потрапили до загальнонародної мови і які втратили своє термінологічне значення (фактор, стимул, фронт, база, претензія та ін.). Це утруднює читання документа, викликає потребу додаткового пояснювати написане, певним чином “дискредитує” справжні, правильно вживані в тексті терміни.

Загальний висновок: терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звіряння з словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

6 Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

3 Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту

Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців - у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них - російсько-українські видання, що зумовлено як об’єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу (в різні історичні періоди -російську, німецьку або польську). Українсько-російських словників зараз виходить набагато менше.

Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше - чотири-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад:

Імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення.

(А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. - Львів, 1994).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним символом нашого часу (вибух інтересу до економічної науки) є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX - на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д.Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тисяч галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ - початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови(20-ті - початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому СРСР, не спростерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США -Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції -Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці - переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.

На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

  1.  систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
  2.  відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);
  3.  поділ термінів на групи: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);
  4.  вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);
  5.  підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;
  6.  формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;
  7.  рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову.

Слова або звороти, властиві мовленню людей певної професії, називаються професійними.

Професійні слова (професіоналізми) – це назви понять певної галузі виробництва, роду занять і под. За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Наприклад, слова та словосполучення із мовлення шахтарів: штрек, антрацит, терикон, видавати на гора тощо.

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Як утворюються професіоналізми?

По-перше, завдяки вживанню слова загальнонародної мови у специфічному значенні, наприклад: вікно у мовленні вчителів (викладачів) – не заповнений між уроками (лекціями) проміжок часу; човник – деталь швейної машинки.

По-друге, шляхом усічення основ слів на зразок “кібер”(кібернетик), “термояд” (термоядерна реакція); скорочення слів та словосполучень, як-от: мехмат (механіко-математичний факультет), білоколоска (білоколонна пшениця).

По-третє, через зміни в наголошенні слів. Порівняйте нормативні та професійні наголоси в таких словах, як: `aтомний-ат`омний.

По-четверте, звичайна потреба професіоналів визначати деталі виробничого процесу чи виробу приводить до появи фахових назв, зокрема, частин глечика: дно – нижня частина виробу, утір – лінія, що окреслює дно, пук – середня опукла частина виробу, а також вінця, пелюстка, плечі, карнизи.

По-п’яте, шляхом заміни деяких граматичних законів літературної мови. Наприклад, професійній мові властиве вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині: масла, олії, жири. В інших випадках такі іменники мають лише форму однини.

Професійні слова можуть з’явитися на основі відомих шляхом префіксації та суфіксації. Це, наприклад, доукомплектувати, дообладнання (префікс до-), недопромисел, недовнесок (префікс недо-), пливучість, бойовитість (суфікс –ість), типаж (суфікс –аж), маршрутизація (суфікс –ація).

Де ж вживаються професіоналізми? Найчастіше в усному неофіційному мовленні людей певної професії. У писемному мовленні професіоналізми вживаються в науково-технічних професійних виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях). Найбільше інформації професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці. У практиці ділового спілкування треба бути обережними щодо їх уживання у службових паперах. Документ може перетворитися з офіційного в неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

Окрім професіоналізмів, існує ще група вузько вживаних слів – терміни. Термінами послуговуються науковий та діловий стиль. Термін – це не лише найменування предмета, явища чи поняття, а їх точне визначення. Ці значення фіксують державні стандарти, спеціальні словники, довідники.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, філологічні, технологічні, математичні, фізичні, економічні тощо. Група таких слів-термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Наприклад, у юридичній галузі є терміни адвокат, відповідальність, презумпція, а в міжнародному праві – посол, меморандум, рівність.

Існує й є загальнонаукова термінологія, що використовується в усіх галузях науки, виробництва, суспільного життя, як-от: аналіз, синтез, держава, проблема, машина, право.

Більшість термінів – іменники (акциз, майно, суверенітет), є терміни – прикметники, що переважно є прикметниками, які перейшли в іменник (колоскові, парнокопитні, типове), рідко зустрічаються інші частини мови, зокрема, прислівники (пристрасно в музиці), дієслова (рости в ботаніці).

Виділяються однослівні (аванс, капітал, патент) та терміни-словосполучення (банківський білет, разове доручення).

Одні слова-терміни є власне українськими (позивач, правник), а інші – іншомовними за походженням (авізо, конверсія).

Трапляється, що “чуже” слово знаходить синонім у мові, до якої прийшло, тоді утворюються терміни-дуплети, наприклад: експорт – вивіз, квантитативний – кількісний.

Діловодство, що обслуговував управління, галузі промисловості, торгівлі, культури, науки, освіти, має свою термінологію. Треба пам’ятати: укладаючи документ, необхідно враховувати його адресата, не вводити спеціальні терміни до тих документів, що адресуються широкому загалові.

Які ж терміни охоплює діловодство? Перше – це, власне, і є діловодство, а також діловод, діловодний, зафіксовані сучасними словниками.

Терміни в діловому стилі повинні вживатися у тому значенні, яке відоме фахівцям певної галузі господарства.

Більшість слів сучасної української мови є загальновживаними. Ними користуються в усіх сферах життя і діяльності. Значно менше слів вузькоспеціальних, які вживаються окремими групами людей в різних галузях народного господарства, науки, культури тощо.

Слова або звороти, притаманні мовленню людей певної професії, називаються професіоналізмами.

Професіоналізми позначають назви понять певної галузі виробництва, роду занять тощо: файл, електропровід, формат, мишка, клавіатура ( з мови інженера комп’ютерних систем).

У ділових документах не використовують професіоналізми які являють собою слова, вжиті в особливому, специфічному значенні для певної професійної сфери: пара – заняття у вузі, шапка – початковий реквізит документів тощо.

Із мови шахтарів: штрек, антрацит, терикон;

Із мови рибалок: кльош, улов, насадка.

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів.

Але з часом більша частина професіоналізмів стає термінами, однак деякі з них не набувають загального поширення і літературного нормування. Професіоналізми є одним із джерел творення термінів.

І терміни, і професіоналізми покликані визначити поняття певної галузі виробництва, культури, науки тощо.

Мета професіоналізмів – спростити спілкування

Терміни відіграють роль передачі досвіду в процесі суспільної діяльності, забезпечують передачу інформації в тексті ділового документа.

Слова та словосполучення, що означають або пояснюють чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя називаються термінами.

До термінологічної лексики належать слова і словосполучення (аналітичні номінативні одиниці), які використовуються для точного, максимально несуперечливого визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки.

Отже, термін – це слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної галузі знання або діяльності.

Терміни, що позначають поняття окремих галузей науки або техніки, об’єднуються у спеціальні термінологічні системи з властивими їм закономірностями внутрішньої організації, взаємовідношень між відповідними номінативними одиницями.

Основні правила функціонування термінів

1.     Розрізняють термінологію загальнонаукову ( експлуатація) і вузькоспеціальну (рекреація, інвестиція).

2.     У складі термінів наявна значна кількість іншомовних слів.

3.     Терміни характеризуються літературною сформованістю і однозначністю. Терміни мають точне конкретне значення й тому позбавлені суб’єктивно-оціночних відтінків. В основному значенні терміни зафіксовані у державних стандартах, словниках, довідниках. Слова-терміни повинні вживатися лише у зафіксованому значенні. Нестандартні терміни засмічують і ускладнюють складання ділових паперів.

4.     Терміни не мають емоційного забарвлення.

5.     Терміни іноді вступають в синонімічні відносини: флексія-закінчення, окуліст-офтальмолог, експорт-вивіз.

6.     Стилістична нейтральність.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється:

а) із активної лексики (діловодство, справочинство);

б) запозичення з інших мов (бланк, бюджет);

в) за допомогою власної лексики та іншомовних складників (фотокамера, фото телетайп).

Терміни кожної сфери потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики:

-   математичну (кут, квадрат, трикутник);

-   фізичну (молекула, електрон, енергія);

-   електротехнічну (контакт, струм, ізоляція);

-   радіотехнічну (радіохвиля);

-   лінгвістичну (речення, словосполучення, синтаксис);

-   філософську (погляд, течія);

-   фінансову (дебет, кредит, розрахунок);

-   хімічну (кислота, азот, реакція).

На відміну від експресивно нейтральних професіоналізмів у розмовному мовленні будь-якого середовища є певна кількість емоційно забарвлених слів: бублик – кермо; тачка – таксі; пиляти – важко їхати тощо. Це так званий сленг або професійні жаргонізми – емоційно забарвлені слова, які становлять спеціалізацію носіїв мови. Вони належать до лексики обмеженого функціонування.

Термінологічна лексика властива переважно жанрам наукового і офіційно-ділового стилів. Терміни — це спеціальні слова, що вживаються для визначення певних, чітко окреслених понять у науці, техніці, мистецтві, справоведенні. Терміни є загальнонаукові і вузькоспеціальні.

Загальнонаукові терміни обслуговують різні галузі знань, наприклад: підсумок, висновок, аналіз, синтез, блок, випередження, спостереження, дослідження, апробація, заперечення, спілка, теорія, компенсація, метод,система, класифікація, орган, реакція і под.

Спеціальні терміни використовуються Б окремих галузях науки і техніки, напр., у математиці: конус, плюс, інтеграл, координата, тангенс, чисельник, кут; хімії: радій, хлор, ангідрид; фізиці: атом, кристалічна гратка, оптика, енергія-, біології: білок, хромосома, ссавці, плазма; меди-цині: підшлункова залоза, епідемія, дезинфекція, сонна артерія, міокард; у граматиці: наголос, синтаксис, суфікс, орфоепія; у літературознавстві:тропи, рима, роман; у техніці: двигун, вал, буріння, шатун; у суспільствознавстві: демократія, анархія, кооперація, концерн, суспільство, громадянство, суверенітет, девальвація. Окремі терміни обслуговують кілька наук: речовина (фізика і хімія), асимшщія (біологія і мовознавство), реакція (хімія, біологія, політика). Сукупність термінів, узятих у їх номінальній функції, становить номенклатуру.

Сфера вживання професіоналізмів, термінів, на відміну від діалектизмів, обмежується не територіальне, а соціальне, крім того, вони входять до складу лексики літературної мови. Набуваючи переносного значення, професіоналізм», зокрема терміни, часом розширюють сферу свого вживання і переходять у загальнонародну мову. Терміни не мають експресивних відтінків, вони стилістично нейтральні, коли вживаються у спеціальному, тобто типовому для них тексті. Проте саме внаслідок переважного використання їх у спеціальних контекстах вони набувають відтінку тих текстів, у яких найчастіше вживаються. Напр.: Поєднання блакитних і горіхово-охристих кольорів, вкраплення у гладеньку фактуру люрексу створює ілюзію сіяння (3 газ.).

Стилістичне забарвлення терміна відчувається тільки тоді, коли він переноситься у незвичний для нього контекст. Як правило, стилістичне забарвлення терміна тим сильніше, чим вужча сфера його вживання. Напр.: ...обірвався мій сон як трос од надмірного вантажу (М.Рачук). В топографії моїх снів аж до сьогодні не було копальні... (Б. Голобородько).

Окрему, специфічну групу лексики, близьку до термінів, творять професіонал із ми — назви професійних понять, що теж структуровані за родом діяльності мовців. Напр., у сільському господарстві: зяб, пар, посів, жнива; у медицині: істерія, хронічний, анемічний; у педагогіці: активізувати (клас), клас вирівнювання, зріз (контрольний), атестація. Ця лексика побутує у розмовному мовленні, вона не завжди нормативна (порівн.: волок, галиця, матула, накидка, дараба та ін.).

Переходячи до розмовної мови, термін або професіоналізм втрачає здатність справляти враження вузькоспеціального. А в художньому мовленні терміни можуть навіть метафоризуватися. Напр.: протуберанці сонця (І.Драч), люди-купони (В.Голобородько). Де вчора айсберги височіли, там нині золоті радари кульбаб просвічують (М.Рачук).

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. “ В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання…І поки живе мова - житиме й народ, як національність.” – відзначив I. Огієнко.

Одним із досягнень науки про мову є визнання функціональних стилів на дослідження сфери вживання їх. Кожний стиль має специфічну організацію на лексичному рівні.

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні

Для офіційно-ділового стилю характерні усталені мовні звороти, стандартні початки і закінчення документів, поділ на частини. Цей стиль позбавлений образності й емоційності. Побудова речень відзначається лаконізмом. Речення чіткі й нескладні. Ділові папери повинні бути змістовними, точними. Документи відображають події, зберігають пам’ять через роки, пов’язуючи минуле з сьогоденням. Сьогодення не можливо уявити без ділового мовлення, що з давнини формувало свої особливості. Цей процес продовжується й зараз.

В діловому мовленні закріпилося чимало специфічних термінів, традиційних форм.

В українській мові терміни начебто і не відрізняються від інших слів: мають певні значення, граматичні категорії, відмінюються, вживаються як повноправні лексичні одиниці. Але терміни виражають наукові, технічні поняття, обслуговують спеціальні галузі. І таке їхнє призначення не могло не відбитися на характері цієї досить великої групи слів.

Терміни – це слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній науковій, публіцистичній і діловій сферах. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. Терміни у діловій мові мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб’єктивно-оціночних відтінків.

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями, дотримання яких удосконалює мову, полегшує обмін думками, дозволяє уникнути непорозумінь у спілкуванні. Унормована вимова термінів є однією з ознак культури ділового мовлення.

В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки.

Нестандартні терміни в справочинстві не бажані, бо вони засмічують й ускладнюють складання та функціонування ділових паперів. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

Терміни поділяються на загальновживані та вузькоспеціальні.

Кожна вузька галузь спілкування має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень, особливо у діловодстві. Наприклад: справа позначає один документ і сукупність документів, інше значення – „юридична справа”. Правильне значення того чи іншого терміна допоможе з’ясувати контекст.

При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватись тими формами, які подаються у словнику чи довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та нерозуміння.

Рекомендується уникати використання застарілих (архаїчних) термінів, що потрапили до загальнонародної мови і там втратили своє термінологічне значення (наприклад, фронт, фактор). Це ускладнює зміст документа.

Ряд термінів і слів виходять з ужитку і виникають нові, а ті, що лишаються змінюють своє значення. Тому стиль ділової мови на сучасному етапі відрізняється від стилів попередніх років. Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками і довідниками.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики:

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється з активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.

Мовна специфіка сучасного українського терміна ще не стала предметом спеціального наукового дослідження лінгвістів. Вони здебільшого розглядають український термін як особливий знак серед лексем національної мови або використовують його як об’єкт для ілюстрації теоретичних засад загального термінознавства. Тому українські мовознавці особливу увагу звертають на семантику терміна й особливості вияву парадигматичних відношень (синонімних, омонімних, паронімних і родо-видових) в термінній лексиці, а також на пошуки доказової бази, що ілюструє таку фундаментальну властивість терміна, як тенденція до однозначності.

Чимало місця в різноманітних дослідженнях займає етимологія і словотвірна будова термінів, що належать до різноманітних терміносистем, а також історії формування найменувань спеціальних понять.

Тематичні обрії українського термінознавства розширюють недавні монографічні дослідження, де внутрішньомовні чинники розвитку терміносистем пов’язано з теорією мовного планування, детально проаналізовано роль і місце греко-латинських коренів у різноманітнихтерміносистемах чи розвиток термінології пов’язано з лінгвоцидом української мови в ХХ ст..

Півторасталітня історія наукового терміна в новій українській літературній мові однак засвідчує, що серед основних питань термінознавства, як і літературної мови загалом, чи не на перше місце завжди висувалась проблема відбору з найрізноманітніших варіантів і органічного входження терміна в лексичну підсистему національної мови. І якщо нове загальновживане слово часто виникало в мові спонтанно, то відбір спеціального слова вимагав опрацювання критеріїв входження в загальнолітературну мову і окрему терміносистему.

Це завдання легше вирішувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. І скільки б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію ужитку, часто усупереч згаданим вище принципам.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років засвідчують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання про те, як зберегти національний дух української термінології за умов широких глобалізаційних процесів сучасності. Цікаво, що саме вибір серед можливих термінів найбільш цікавить термінологів-практиків, особливо українську науково-технічну інтелігенцію.

Найгарячіші дискусії відбуваються саме із приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з ряду дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких, як відомо, найбільш відрізняється від аналогічних термінів інших слов’янських мов, насамперед російської.

У зв’язку з цим виникає комплекс питань про те, в якому сенсі ми можемо вести мову про національну специфіку українського терміна, у яких тематичних чи інших групах назв спеціальних понять вона виявляється, на які рівні мовної структури необхідно звернути особливу увагу, щоб узгодити семантичні й прагматичні вимоги до терміна й не втратити його національномовної специфіки. Коло пов’язаних між собою проблем при цьому виходить поза межі суто лінгвістичних, через що термінознавство мусить стати міждисциплінарною науковою галуззю. 

Серед власне лінгвістичних проблем, пов’язаних з розбудовою українських термінів, що містять специфічні національномовні риси, на сьогодні можемо виділити принаймні шість:

  1.  опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв’язку з чим вимагає опрацювання проблема росіянізму в українській термінології;
  2.  виявлення англіцизмів (американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;
  3.  з’ясування ролі й місця інтернаціоналізмів та їх національних відповідників у різних терміносистемах;
  4.  способи відбору назв опредметнених дій;
  5.  способи відбору найменувань опредметнених ознак;
  6.  орфоепічні й орфографічні проблеми.

Названі питання означають тільки перше наближення до комплексу проблем, пов’язаних з національною своєрідністю сучасного українського терміна. Вони тягнуть за собою й інші, наприклад, проблеми практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.

Дискусії на термінологічних конференціях кінця ХХ–початку ХХІ століття дають змогу зробити висновок, що принаймні певна частина українських дослідників у своїй науковій галузі під росіянізмами розуміє слова, що містять не притаманні сучасній українській літературній мові корені або афікси (суфікси чи префікси), хоч такі лексеми можуть бути широко розповсюджені в будь-якій терміносистемі. Якщо українські терміни навіть поморфемно перекладені з російської, тобто скальковані за російськими взірцями, але їх морфемний склад не суперечить будові українського слова, такі похідники сучасні носії української наукової мови цілковито сприймають і здебільш не обговорюють.

Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, широким потоком ринули в українську мову наприкінці ХХ століття у зв’язку з розпадом Радянського Союзу і перетворенням світу із двополюсного на однополюсний. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше – природничих. За рахунок англіцизмів значно поповнився склад науково-технічних і спортивних термінів. Такі лексеми все більше стають конкурентами росіянізмів як основного джерела поповнення української лексики, в тому числі й наукової, чужомовними словами.

Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. Масово проникаючи в нашу мову, коли в ній для позначення багатьох наукових понять існують питомі або позичені терміни, англіцизми витісняють їх без належного опору з боку українських учених.

Крім зросійщення, в українського наукового мовного довкілля виникає нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоча до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці широко застосовують концепт, бо термін поняття їх уже не влаштовує. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб’юторів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець, розподілювач відповідно). У політології розповсюджені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру поширений англіцизм мас‑медія, а інтерв’ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне. Замість давніших назв освітніх установ училище, технікум запровадили англіцизм коледж.

Представників наймолодшого й середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий; латентний – прихований, неявний; варіабельний – змінний; інтеракція – взаємодія тощо. Почасти це данина моді й сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання в суть аналізованої проблеми, почасти своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки. Упорядники української науково-технічної термінології ще не виробили концепції, як позичати найменування найновіших технічних засобів, пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Тим часом англомовні терміни макрос, опція, принтер, сайт, сервер, сервіс, файл, утиліта та багато інших, значну частину яких можна без втрат перекласти українською, щодня проникають у свідомість усе масовішого користувача комп’ютерної техніки.

Чимало термінів утворено шляхом метафоризації — перенесення назви з одного явища або предмета на інший на підставі подібності ознак чи функцій. Такий спосіб спільний для всіх мов. Приміром, поширений у техніці термін сорочка (ізольована порожнина в машинах та апаратах для циркуляції охолоджувальної чи обігрівної речовини) передається в слов’янських мовах так: в українській сорочка, в російській рубашка, в чеській kosile і т. д. Тобто для називання спільного поняття кожна мова знаходить власні лексичні засоби.

Прекрасно, що наші фахівці сьогодні намагаються не перекладати дослівно терміни, а підбирати до них найбільш вдалий національний відповідник.

Мова законодавчих актів і нормативних документів відіграє дуже важливу роль у становленні української мови. Саме від того, як написано нормативні документи, залежить, чи буде український діловий і науковий стиль удосконалюватися й збагачуватися, чи — як часто, на жаль, трапляється — буде засмічуватися. Відомий мовознавець, доктор філологічних наук, професор О.Сербенська запровадила поняття «екологія мови». Використовуючи екологічну термінологію, можна сказати, що сьогодні основними джерелами забруднення мови є, на жаль, саме нормотворці всіх рівнів. Термінологічну або стилістичну помилку в законі чи іншому нормативному акті можна порівняти з залповим скиданням каналізації в річку, з якої беруть питну воду. Тому що таку помилку тиражують у тисячах примірників, вона фактично стає нормою, й «очистити річку» після цього буває дуже складно.

Отже, потрібно, побудувати ефективні «очисні споруди», створивши багаторівневу мовно-термінологічну експертизу законодавчих актів та нормативних документів. Мета такої експертизи — поліпшити якість законодавчої й нормативної бази, забезпечити системність, понятійну узгодженість, однозначне розуміння викладених у документах вимог та положень, використовуючи застандартизовану й усталену термінологію.

Експертизу нормативно-правових документів державного рівня могли б проводити мовознавці Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.Потебні, а також наукові установи органів державного нагляду за нормативними документами у сферах їхньої діяльності, наприклад, Держспоживстандарту, Держбуду та інших.

Потрібна конструктивна співпраця мовознавців та фахівців з термінології в різних галузях,яка сприятиме зміцненню статусу української мови як державної, а з боку держави в особі керівників різних рангів — конкретна допомога в цій роботі. У такому поєднанні зусиль — запорука зміцнення позицій української мови в інтересах розвитку України та її інтеграції у цивілізоване світове співтовариство.

Як висновок хочеться використати слова професора О.Сербенської: «Українська діловамова (як і загалом літературна) проходить надзвичайно відповідальний етап свого формування. І кожний із нас, хто активно оперує мовою, виробляючи ті або інші слова, форми, конструкції, відповідає за те, якою вона буде структурно, наскільки збережеться її природність, наскільки вона залишиться сама собою».

Лекція № 9 Лекція № 11