"Стилістика ділового мовлення та редагування службових документів" для спеціальності "Діловодство"

    Лекції Практичні Самостійні роботи Семінари Питання до екзамену Зміст

Слово – центральна одиниця мови. Багатозначність слів. Синоніми, антоніми у діловому мовленні

 

Склад української лексики зі стилістичного погляду

         Відбір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування. Залежно від того, яка мовна функція реалізується, лексика української мови поділяється на:

         У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується, насамперед, загальновживана лексика. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Найближча до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

         Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексики також нейтральні.

         У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна й емоційно забарвлена лексика.

         Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Справжні майстри художнього слова часто вдаються до загальновживаних слів, наснажуючи їх емоційним змістом: дитинонька, зіронька, віченьки, рученьки, козаченько, дівчисько, парубійко, злодюга, катюга тощо.

         Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

         До емоційних можна віднести і просторічні слова, які в поетичному мовленні є засобом образного зображення (роззява, телепень, бовдур, беркицьнутися та ін.): Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (П. Мирний); Отак навіть беркицьнутись можна! – ледве втримався на санках Хведько (М. Стельмах).

Слово як одиниця мови.

                        Багатозначність слів у сучасній українській мові

Слово є основною функціонально-структурною одиницею мови. До значущих одиниць мови належить і морфема, але морфема не існує поза словом. Слово, структуроване з морфем, характеризується самостійністю та постійною відтворюваністю у мовленні.

Слово дає найменування предметам і явищам об’єктивного світу. Його матеріальну оболонку становить комплекс звуків або один звук. Так, у реченні Мов ластівка в очеретах, стрілою думка промайнула, і враз же зникла, потонула (М. Драй-Хмара) два слова виражені одним звуком – прийменник в та сполучник і, а решта – комплексами звуків (два, три і більше).

Кожне із дванадцяти слів поданого речення у свідомості того, хто сприймає це речення, відображається як звуковий образ.

Називна функція слова або номінативна (від лат. nominatio – назва), є визначальною для нього.

Отже, слово – це основна функціонально-структурна і семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для словосполучення і речення.

Кожний народ бачить світ по-своєму, через призму рідної мови. Система понять, усвідомлена народом і закріплена у значеннях слів, характеризується своєрідністю. Багатство нашої лексики виявляється не лише в різноманітності груп лексики, а й в обсязі семантики.

Переважна більшість слів української мови є багатозначними. Наприклад, лексема сідати означає: займати місце; приступати до роботи, що виконується; бути ув’язненим; мешкати; приземлятися; спускатися за лінію обрію; обмежити себе чимось у харчуванні (сісти на дієту). Слова, які мають кілька значень, називаються багатозначними або полісемантичними (від грецького polyбагато і sēmaзнак).

Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість виявити нерівноцінність його значень: одне із значень виділяється як головне, його називають прямим, решта – переносні. У деяких словах прямим може бути не одне значення, хоч і серед таких є найголовніше. Наприклад:

1. У нас по містах вибудувані пишні будинки з ясними вікнами, з широкими ворітьми (М. Вовчок).

2. Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій (Т. Шевченко).

3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть не уявлялось, як це може його не бути (О. Гончар).

У перших двох реченнях слово широкий позначає поняття “значний за розміром”, тому обидва значення “значний за розміром впоперек” і “такий, що займає великий простір” сприймаються як прямі. У третьому прикладі слово широкий вжите у переносному значенні.

Усі значення полісемантичного слова між собою пов’язані, хоч можна розрізнити ступені зв’язку: деякі переносні значення розташовуються найближче до прямого, інші – віддаленіші. Наприклад, слово ламати позначає поняття “відділяти частини чого-небудь, розділяти щось на частини”: Надвечір скресає річка й ламає кригу (М. Коцюбинський). Близьким до цього значення є поняття “руйнувати, псувати”: Не пускають нас, – ламай двері, бий вікна. Усе трощи (П. Мирний). Далі від прямого перебуває значення “рішуче відкидати що-небудь традиційне, усталене”: Лише один довгобровий Яків Данько ... не захотів ламати свого баришницького норову (М. Стельмах).

Пряме значення ще називають первинним. Воно найменше пов’язане з контекстом. Наприклад, слово великий насамперед називає поняття “значний за розміром, за кількістю”: велика хмара, великий гурт людей. Усі інші значення (у словнику їх зафіксовано ще п’ять) є вторинними, похідними: 1) дорослий: Малі діти – малий клопіт, великі діти – великий клопіт; 2) який переважає звичайний рівень (розмір): Узув великі,  батькові чоботи; 3) який має велику силу прояву: Великий мороз був; 4) важливий: Правду, велику правду сказав твій батько (Г. Квітка-Основ’яненко); 5) геніальний, загальновідомий: Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака (С. Васильченко).

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинними [29] .

Багатозначність у слові розвивається поступово у процесі розвитку мови. Наприклад, у слові морж (яке раніше в словнику фіксувалося з одним значенням: морж – водяний ластоногий ссавець із вусатою мордою, великими іклами та короткою шерстю) у 60-х роках розвинулося переносне значення: морж – людина, яка любить купатися взимку в крижаній воді.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови. Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях. Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію і синекдоху.

Метафора (від грецького metaphorā – перенесення) – це тип переносного вживання слова, що ґрунтується на подібності тих або інших ознак. Найчастішими бувають метафоричні перенесення ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки:

Тепер не коле вже мене стерня,

Я – на хребті осідланого слова.

Дзвенить залізна рима, як підкова.

Прудкий скакун думки наздоганя (Д. Павличко).

Метафора може бути побудована на:

1) подібності форми: Помережив вечір кучерявий льодяними ґратами вікно (М. Драй-Хмара);

2) подібності кольору: Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини (І. Франко);

3) подібності властивості: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь (Л. Головко);

4) подібності вияву почуття: Думки, спогади краяли серце Костомарова (О. Іваненко);

5) схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає (А. Бичко).

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь-чого: Вишневі пахощі думок (А. Драй-Хмара); Ой, не рік – не два, як ся Івась залицяв, ой, він мені золотий вінок обіцяв... (Нар. творчість).

На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні створюються мовні образи, наприклад: “грім оплесків”, “обвал грому”, “хмара думок”, “зоря надій”.

Метонімія (від грецького metonimia – перейменування) – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, перебувають в органічному зв’язку [29].

Може переноситися:

1) назва приміщення – на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя; Нарешті вся семінарія готова веселитись (О. Воропай);

2) назва матеріалу – на виріб з нього: Немає срібла (мається на увазі срібних монет); Наш панич вже має собі панну: там така кучерява, а ходить уся в золоті (І. Нечуй-Левицький);

3) назва дії – на результат: зупинка (сама дія і місце, де зупиняються);

4) предмет, що вивчається, – на галузь науки: лексика – сукупність слів мови і розділ мовознавчої науки;

5) назва заходу – на її учасників: Конференція виробила ухвалу; А п’єса собі йшла ... А ми були, як зодчі, що зводили свій храм без дотику руки (Л. Костенко);

6) назва емоційного стану – на його причину: жах (жахлива подія);

7) ім’я автора – на його продукцію: Прочитати Шевченка;

8) назва об’єкта – на препарат: таблетки від голови;

9) назва предмета – на те, що в ньому знаходиться: – Оце й усе, Сергію. Ще можу чаркою почастувати, випий на здоровя (М. Стельмах);

10) назва ознаки, властивості – на її носія: Сам народний бас, що сидів попереду, теж вибіг на сцену, трохи поспівав ... (Ю. Яновський).

Синекдоха (від грецького sinekdochē – співпереймання) – тип перенесення назви частини на назву цілого, і навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша і конкретніша назви: Він скрізь руку має, а ми що? (І. Карпенко-Карий); Стара, необачна голово!.. Схаменись!.. (М. Вовчок); Ґринджолами мовчазно кожух проїхав (М. Драй-Хмара).

Синекдоха використовується як мовний художній засіб, але не так часто, як метафора і метонімія.

         С и н о н і м и (від грецького synonymos – однойменний) – це слова, (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси,  словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій формальній відмінності мають тотожні або майже тотожні значення (з можливими відмінностями в стилістичних та граматичних характеристиках та в сполучуваності).

 Наприклад: проживати – мешкати, бажати – хотіти, властивий – притаманний, башта – вежа, вживати – користуватися.

Сукупність синонімів мови називається синонімією. Синонімія ґрунтується на здатності позначати один і той самий елемент дійсності кількома словами. Синонімія найповніше і найвиразніше виявляється в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, конкретнішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю.

Значеннєва подібність слів може бути більш чи менш повною. Наприклад, слова поспішати і квапитися мають однакове значення – “намагатися якнайшвидше зробити що-небудь”. Синонімом до цих слів виступає і лексема хапатися, однак у семантиці цього слова поруч із поняттям “поспішати” наявне також переносне значення “жадібно, із задоволенням братися за виконання чого-небудь”, завдяки чому синонім хапатися віддаленіший від попередніх двох.

Виявленню синонімічного значення з двома попередніми словами поняття “швидко” у слові хапатися допомагає контекст: Гнат метнувся помагати їй; він так хапався до всього, що мало не побив образів (М. Коцюбинський).

         За різними принципами класифікації синоніми поділяють на кілька різновидів: а) абсолютні, або повні неповні (останніх у мові переважна більшість), б) семантичністилістичнісемантико-стилістичні, в) різнокореневіоднокореневі, г) загальномовніконтекстуальні. Те саме слово щодо іншого слова може бути одночасно, наприклад, неповним, семантичним, різнокореневим і загальномовним синонімом.

Мовознавці виділяють синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад розглядати й аналізувати. Перше слово загальніше за значенням, друге – відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь науковою метою). Серед лексичних синонімів виділяються стилістичні, наприклад говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стилі); семантичні, наприклад, вивчати і штудіювати (у значенні другого слова є відтінок “ретельно вивчати”) і семантико-стилістичні, наприклад архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості).

Український словник має у своєму  складі і так звані абсолютні синоніми, наприклад: алфавіт – абетка, буква – літера. Крім лексичних синонімів виділяються також контекстуальні, тобто такі, які лише в певному контексті мають близьке значення. Такі синоніми властиві художнім текстам. Уміле використання загальновживаних та індивідуаль-них синонімів робить мовлення багатшим, емоційно насиченим, досконалішим.

У стилістичному відношенні синоніми диференціюються за належністю до різних стилів (нейтральний, розмовний, книжний, офіційно-діловий та ін.), емоційно-оцінними та експресивними характеристиками, часовою або територіальною віднесеністю: батьки, батько-мати (розмовне), отець-ненька (фольклорне); батьківщина, вітчизна (в урочистій або поетичній мові); бажано, хотілося б (більш ввічливо).

Слова, що мають однакове чи подібне значення, утворюють синонімічний ряд: гарний – красивий – чарівний – чудовий – приємний на вигляд – хороший – гожий – вродливий. Кожен компонент синонімічного ряду має щось спільне з іншими у значенні і водночас доповнює загальне значення ряду індивідуальним відтінком.

У синонімічному ряді (або синонімічному гнізді) є стрижневе слово (синонімічна домінанта), навколо якого групуються усі інші компоненти ряду, слово, найуживаніше серед інших, звичайно стилістично нейтральне і таке, що найточніше і найповніше виражає значення всього ряду. Слова в ряду мають бути синонімічними не тільки щодо домінанти, а й між собою. Особливо численними є синонімічні ряди на позначення понять “іти” / “ходити” / “піти”, “говорити” / “казати” / “сказати”, “бити” / “ударити” / “побити”, “лаяти”, “красти”, “пити” / “випити”/ “напитися” (щодо алкогольних напоїв), “хороший” “поганий”, “великий”, “малий” та деяких інших.

Синонімічний ряд виконує багато функцій. Це: 1) функція семантичного добору слова з ряду можливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиці поняття з метою адекватного його позначення: “Все... мучить, гризе і точить душу” (Н. Кобринська); “Не дала вона [дружина] Миколі Степановичу ні дітей жаданих, ні бажаного затишку” (Б. Антоненко-Давидович); “Він не жив, не милувався красою, поезією, коханням, а лише існував, обідав, чай пив” (Г. Хоткевич); 2) функція стилістичного добору слова з ряду можливих назв з метою адекватно оформленого (у функціонально-стильовому, емоційно-оцінному і подібних аспектах) позначення відповідного поняття: “ – Лопай, нечиста сило! – Я вже сказав: ми не лопаєм, а годуємось, як і належить людям благородним” (О. Ільченко); “– Цебто вона [баба] неправдива людина? – Зовсім-таки брехлива” (І. Нечуй-Левицький), порівняйте також випадки вибору того чи іншого синоніма в таких, наприклад, рядах з нейтральною, піднесеною або евфемістичною і зниженою конотаціями компонентів, як померти, заспокоїтися, здохнути; спати, відпочивати (наприклад, в армії: “Особовий склад роти відпочиває”); розвідник, шпигун (“наш” – розвідник, але “їхній” – шпигун); ведмідь, великий (як евфемізм у Карпатах); 3) функція підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття і одночасно ніби підшукування найточнішої назви для нього шляхом нанизування, нагромадження слів (ампліфікація); 4) функція заступлення, заміни з метою уникнення повторень в одному контексті тих самих одиниць: “він нікого не зачіпав, і його ніхто не займав” (М. Вовчок).

Синоніми значно повніше представлені в абстрактній лексиці порівняно з конкретною, на рівні переносних значень порівняно з прямими, у стилістично забарвленій лексиці порівняно з нейтральною. Проте явище синонімії є небажаним у сфері термінології, тут наявні переважно синоніми абсолютні. У мові фольклору, а також відповідно стилізованих літературних творів вживається особливий вид синонімів – здвоєні: щастя-доля, пити-гуляти, горе-біда, “... не посмирили її ані робота, ані труди” (М. Вовчок). Староукраїнська книжна мова використовувала здвоєні синоніми як засіб ампліфікації (держати і тримати) або пояснення, уточнення (моц або сила, сілою алюбо кгвалътом).

Найбільше синонімів серед дієслів і прикметників, за ними йдуть прислівники, іменники з абстрактним (нещастя, біда, горе, лихо тощо) й оцінним значеннями та емоційно-експресивними конотаціями (нікчема, недоріка, нуль, пішак, пігмей та ін.). Для числівників з їхньою дуже конкретною і нездатною до модифікацій семантикою синонімія не характерна, за винятком випадків типу півтораста – сто п’ятдесят, однокореневих синонімів (кілька, декілька; немало, чимало) та фактів синонімізації з іншими частинами мови: два, пара; сто, сотня. Серед займенників в основному синонімізуються (за деякими винятками: кожний, всякий; який, котрий та ін.) неозначені: якийсь, деякий, один, хтозна-який та ін.; будь-який, всякий, абиякий, який завгодно та ін. Наявні синоніми і в неповнозначних частинах мови – у прийменниках (біля, коло, край, при та ін.), сполучниках (але, проте, однак), особливо підрядних (бо, оскільки, тому що, позаяк, понеже та ін.), частках (наче, ніби, мов, як та ін.; невже, хіба та ін.), а також вигуках (ей!, гей!, агов! та ін.; ой! Боже! матінко! та ін.).

Крім слів або їх окремих значень до лексичних синонімів належать також лексикалізовані та граматикалізовані сполучення, що виступають у функції одного слова: цикорій, петрів батіг; через що (прийменник), внаслідок чого, у зв’язку з чим, з огляду на що; здрастуй, добрий день, будь здоров та інші, а також відносно стійкі дієслівно-іменникові словосполучення типу вести боротьбу до боротися, брати під сумнів до сумніватися. Залежно від функціонування на різних мовних рівнях можна говорити про однорівневу (крім лексичної, це фразеологічна, синтаксична та ін.) і міжрівневу синонімію. Фразеологічні синоніми відрізняються від лексичних не тільки власним значенням та формою (оформленням у вигляді сполучення слів), а й іншими ознаками: а) належністю переважно до стилістичних синонімів; б) тим, що в їх ряду важче, а то й неможливо визначити домінанту, якщо серед них немає суто лексичних синонімів; г) у граматичному плані – тим, що іменні фразеологізми частіше обмежуються лише предикативною функцією (ні се ні те, ні риба ні м’ясо, ні пава ні ворона, ні Богу свічка ні чорту кочерга тощо). Фразеологічні синоніми функціонують переважно в одному ряду з лексичними (один з яких і виступає як домінанта), тобто в міжрівневій лексико-фразеологічній синоніміці: тісно – ніде яблуку впасти, ніде курці стати та ін.

Синонімічні відношення існують не тільки між загальними, а й між власними назвами, об’єднуючись, проте, не спільністю значення, а віднесеністю до того самого об’єкта позначення (це переважно стилістичні синоніми). Наприклад: Дніпро (поетичне, урочисте) і Славута; Велика Ведмедиця і (народні назви) Великий Віз, Чумацький Віз (сузір’я); Джомолунгма, Еверест [30].

Синоніми української мови наводяться ще в перших українських лексиконах (“Лексис” Лаврентія Зизанія, “Лексіконъ славеноросскій” Памви Беринди, “Синоніма славеноросская” та ін.), досліджуються синоніми староукаїнської літературної мови та фольклору (Л. Гумецька, Д. Гринчишин, Л. Рак та ін.), синоніми у творчості українських письменників – Т. Шевченка (В. Ільїн), І. Франка (І. Ощипко, Л. Полюга), М. Коцюбинського (Л. Паламарчук), Лесі Українки (І. Олійник), М. Рильського (Г. Колесник) та ін., синоніми у загальнотериторіальних та лексикографічних аспектах (В. Ващенко, І. Олійник, А. Лагутіна, Л. Лисиченко, О. Тараненко, О. Нечитайло та ін.).

 

 

Антонімами називаються пари слів з протилежним значенням, які здебільшого мають різні корені.

Наприклад: правда—кривда; день—ніч; холодний—га­рячий; білий—чорний; високо—низько; близько—далеко; го­ворити—мовчати; жити—вмирати.

Антоніми, як і синоніми, властиві чотирьом частинам мови: іменникові, прикметникові, дієслову і прислівникові, причому антонімами виступає порівняно невелика кількість слів.

Антоніми в основному властиві словам, що виражають якість, тому найчастіше мають антоніми якісні прикметни­ки і прислівники; наприклад: добрий—злий; хороший— поганий; корисний—шкідливий; далекий—близький; пря­мий—кривий; широкий—вузький та ін., а також співвіднос­ні прислівники: добре—зле; хороше—погано; корисно— шкідливо; далеко—близько; прямо—криво; широко—вузько.

   Антонімія властива також іменникам і дієсловам, які мають якісні контрастуючі значення і виражають діяльність людей, стан, почуття, настрої і т. ін. Наприклад: щастя— горе; розвиток—застій; любов—ненависть; спокій—тривога; прогрес—регрес; радість—печаль; любити—ненавидіти; починати—кінчати; молодіти—старіти.

Вживаються також антоніми якісного характеру, що виражають протилежні явища природи, наприклад: по­хмурий—ясний; туманно—ясно; темно—видно; сухо—мок­ро; світати—темніти; рости—в'янути; зеленіти—жовк­нути.

Окремо виділяються антоніми, що виражають соціальні і громадсько-політичні протилежності, наприклад: воля— рабство; поміщик—кріпак; пан—наймит; патрицій—пле­бей; експлуататор—експлуатований; капіталіст—проле­тар ій; передовий—відсталий.

Але антоніми не обмежуються тільки виразом якісної протилежності, вони виражають також протилежність кіль­кісну, просторову, часову, наприклад: багато—мало; усе— ніщо; море—крапля; ранок—вечір; зима—літо; день—ніч; рано—пізно; далеко —близько; північ—південь; небо—земля; східний—західний; високий—низький; там—тут; звідти— звідси; туди—сюди. Антонімів цього типу значно менше, ніж якісних.

Одне й те ж слово може входити у дві і більше антоніміч­ні пари, що особливо часто буває, коли одно слово вступає в антонімічні відношення з кількома словами синонімічного ряду, значення яких дуже близькі, наприклад: холодний— гарячий і холодний—теплий; погано—добре; погано—гарно; погано—хороше; занепад—поступ; занепад—прогрес; зане­пад—розвиток. Разом з тим одне і те ж слово може входити в кілька антонімічних пар, але слова, що мають протилежні до цього слова значення, в таких випадках можуть і не утво­рювати синонімічних антонімів, наприклад: працювати— відпочивати і працювати—ліпитись.

Багатозначні слова можуть мати антоніми для прямих і всіх або частини переносних значень та відтінків значень, наприклад: сухий (одяг) — мокрий; суха (погода) — вог­ка; сухий (хліб) — свіжий; сухий (виклад) — цікавий; су­ха (зустріч) — чутлива, щира.

Явище антонімії тісно зв'язане з багатозначністю слів і з синонімією, тому антоніми часто виникають і пізнаються тільки в контексті, де різноманітні зв'язки слів і видозміни значень зумовлюють їх антонімічність. Так, наприклад, слово солодкий у прямому незалежному значенні має анто­нім гіркий, рідше кислий, а в контексті виступає цілий ряд

інших антонімічних значень, а саме: солодкий—гіркий; солодке—кисле; солодке в значенні свіже, наприклад, солодке молоко і молоко кисле; солодке в значенні приємне, радісне, наприклад, солодке життя і життя погане; солодкі в зна­ченні ніжні, наприклад: солодкі звуки і грубі звуки.

Антоніми до прикметника солодкий у сполученні з сло­вами посмішка, слово і под. можна визначити тільки в широ­кому контексті. Так, сполучення солодка посмішка у різ­них контекстах може означати добра, щаслива, вдоволена, слащава, лицемірна, відповідно з чим визначаються антоні­ми: зла, гірка, кисла, щира,  правдива.

Так само визначаються антоніми до сполучення солод­кі слова, наприклад: Солодкі слова, та гіркі діла. Слова, як мед, діла, як полин (Присл.).

Часто окремо взяті слова, що зовсім не мають антонімів, набувають їх в контексті. Наприклад: Колгоспники жати, а ледарі лежати. Взимку колгоспники їли, а ледарі зуби гріли (Присл.). Дієслово жати в даному реченні набуває значення робити, а лежати байдикувати, тому вони сприймаються як антоніми. Слово їли в наведеному реченні має антонім голодувати, в значенні якого і виступає фразео­логізм зуби гріли.

Антонімічними можуть бути і фразеологічні звороти як між собою, так і щодо окремих слів. Наприклад: Впій­матись на гачок вийти сухим із води. Лизати п'ятки— різати правду.

Антоніми, які виражають протиставлення понять, є різнокореневими словами. Л. А. Булаховський указує, що «під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення {білий: небілий; говорити: не говорити; діяльний: бездіяльний і под.), а про­тиставлення значень, які це допускають, виражені різними коренями (бідний, убогий: багатий; сухий: мокрий; черствий: свіжий...)-» х.

Антоніми виступають у мові як важливий стилістичний засіб. Зіставлення контрастуючих слів і речень сприяє яскравому, образному вираженню думок, виявленню різно­манітних почуттів. З цією метою антоніми широко вжива­ються в художній літературі, усній народній творчості, зокрема в прислів'ях і приказках, у публіцистичному сти­лі, особливо в ораторських промовах, полемічних виступах та ін.

   Антоніми апріорно займають вагоме місце в термінології, адже будь-яке явище, поняття, предмет сприймається глибше та яскравіше при зіставленні чи протиставленні, віднаходженні антитези, діаметрально протилежного значення. Антоніми – це термінні одиниці, які позначають не будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, тобто ті, які належать до одного і того самого ряду явищ об’єктивної дійсності, об’єднаних змістом на основі їхнього протиставлення.

    В антонімічні відношення вступають різнокореневі терміни-слова (бемоль – дієз, вступ – фінал, збагачення – зубожіння), спільнокореневі терміни-слова (гармонія – дисгармонія, тональність – атональність, рентабельність – нерентабельність) і терміни-словосполучення (зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, у музиці: головна партія – побічна партія).

    Більшість українських різнокореневих антонімічних пар мають мотивацію в загальнолексичних антонімах: зліт – посадка, захворювання – оду­жання, виробництво – споживання. Значну кількість антонімічних пар становлять інтернаціоналізми: гіпербола – літота, імпорт – експорт.

Основи і префікси є регулярними засобами вираження антонімічних відношень у терміносистемі. Протилежні поняття виражаються за допомогою використання префіксів полярного значення: недозапилення – перезапилення, сурядність – підрядність. Найпродуктивнішим способом вираження протилежного поняття є приєднання до терміна зі стверджувальною семантикою заперечної частки не: рентабельність – нерентабельність, платоспроможність – неплатоспроможність. Протиставлення інтернаціональних термінів виражається префіксами де-; анти-; а-; екстра- – інтра-; гіпер- – гіпо-: концентрація – деконцентрація, гормони – антигормони, тональність – атональність, екстралінгвістика – інтралінгвістика, гіпердинаміка – гіподинаміка.

    Крім однокореневої антонімії, яка ґрунтується на кореляції префіксів, у терміносистемах наявні й пари антонімів, у яких антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів за однакових других. Так, усічені основи макро- і мікро- містять ознаки протилежного розміру: мікроструктура – макроструктура, мікромолекула – макромолекула.     Для вираження протилежності одиничності чи множинності, вираженої другим компонентом складного слова, вживають усічені основи грецького походження моно- (одно, єдино) і полі- (багато): моносемія – полісемія, монотеїзм – політеїзм. Відповідні структурні типи наявні й серед українських термінів: багатозначність – однозначність, багатоврожайність – маловрожайність. У наведених прикладах антонімічність одного із компонентів складного терміна спричиняє антонімію всього складного терміна.

У терміносистемах різних галузей є чимало антонімічних пар серед словосполучень: зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, головна тональність – побічна тональність, наголошений звук – ненаголошений звук.

Для вираження відношень протилежності використовують і різноструктурні терміни: безробіття – працевлаштування, вільна конкуренція – монополія.

 Антонімічні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дають змогу цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна в терміносистемі. 

Слово – одна з головних функціонально-структурних одиниць мови, яка служить для найменування предметів, дій, процесів, властивостей: наказ, договір, вислів, скасовування, постачати, зіставляти, малозабезпечений.

Багатство мови визначається  багатством її словникового складу. У сучасній українській літературній мові послуговуються сотнями тисяч слів, і це свідчить про те, що наша мова досягла рівня найрозвиненіших мов світу.

     Кожне слово має лексичне і граматичне значення.

     Лексичним значенням називають співвіднесеність слова з предметами, явищами, процесами, відношеннями, закономірностями реальної дійсності та поняттями про них. Але цим не вичерпується зміст поняття „лесичне значення”. Мова не змогла б виконувати функцію спілкування (комунікативну), якби намагалася дати кожному окремо взятому предмету окрему назву. Слово називає конкретний предмет, всі інші предмети даного виду, а також поняття про цей вид предметів. Це означає, що слово узагальнює в своєму лексичному значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них. Поняття – це узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів і явищ дійсності.

Поняття виражається словом. Воно є основою лексичного значення слова. Але крім називання предмета і поняття про нього, у лексичне значення слова може входити і додатковий компонент – те, як і коли ми предмет сприймаємо, оцінюємо, як реагуємо на нього (чобіт, чобіток, чоботи ще; здоровий, здоровенький, здоровісінький, здоровило).

     Слова виникають з одним лексичним значенням, але поступово в ньому під впливом різних мовних ситуацій виникають зміни, що ведуть до появи нових значень – похідних. Наприклад, слово земля має у словниках такі значення: 1.Третя по порядку від Сонця планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця; 2.Місце життя і діяльності людей; 3.Верхній шар земної кори; 4.Речовина темно-бурого кольору; 5.Суша (на відміну від водного простору); 6. Грунт для вирощування рослин; 7.Країна, краї, держава. Перше значення називається первинним.

Слова, що мають первинне і вторинне (похідне) значення, називаються багатозначними (полісемічними). Первинне значення називають прямим, вторинні – переносними.

     Багатозначність виникає від того, що мовці помічають схожі риси предметів, подібність явищ у житті і тому переносять назву одних предметів на інші: чашечка чаю – чашечка тюльпана; ніжка дитини – ніжка стільця; пряма лінія – телеграфна лінія; вільна людина – вільне місце.

     Конкретне значення багатозначного слова виявляється тільки в контексті, тобто в сполученні слова з іншими словами. У кожному  окремому контексті багатозначне сорвр вживається з якимось одним значенням.

     У сучасній українській мові більшість слів багатозначні, полісемічні.  Джерело багатозначності – переносні значення слів.

Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбувається певний відбір і комбінування найточніших, найвлучніших саме для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко підібрати певне слово, щоб точно, недвозначно висловити думку. Зумовлено це багатьма причинами: недостатнім володінням рідною мовою, впливом російської мови, незнанням синонімічного багатства мови, яке є “одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову”, культурним надбанням народу, його інтелектуальною зброєю.

Стилістична нейтральність загальновживаної лексики виявляється лише при використанні слів у прямому зна­ченні, а при виникненні переносних значень з'являється функціонально-мовне і експресивне забарвлення слів, на­приклад, у виразі голова людини слово голова виступає в прямому значенні і виявляє нейтральність у стилістично­му відношенні, а стилістичне забарвлення з'являється в численних переносних значеннях цього слова. Наприклад: голова колгоспу (офіціально-діловий радянський неологізм); міський голова (архаїзм); адамова голова (у значенні зобра­ження черепа і кісток — архаїзм, а як назва метелика — термін). Є також багато фразеологічних виразів з різними експресивно-смисловими відтінками: ламати голову, на свою голову, смілива голова, намилити голову, сам собі го­лова, сторч головою, накласти головою, видати з головою та ін.

Хоч стилістично забарвлена лексика становить меншу частину словникового складу, роль і значення її в мовно­му спілкуванні людей надзвичайно важливі.

«Уся різноманітність значень, функцій і смислових нюансів слова,— зазначає В. В. Виноградов,— зосере­джується і об'єднується в його стилістичній характерис­тиці» 

Загальновживана лексика використовується в усіх мов­них стилях. Загальновживані стилістично нейтральні слова становлять кількісну основу будь-якого контексту. Певно­го ж стилістичного спрямування надає йому невелика части­на стилістично забарвленої лексики.

Стилістична характеристика слів, яка і обумовлює від­несення окремих слів до того чи іншого розряду стилістич­но забарвленої лексики, виникає на основі різнорідних і різноманітних ознак, що відрізняються за своїм походжен­ням, значенням і функціями.

Основними підставами, на яких базується стилістична характеристика слів, як було зазначено раніше, є їх функ­ціонально-мовні і експресивно-смислові особливості.

Вживаючись у певній сфері мовного спілкування, в тому чи іншому функціонально-мовному стилі та його різ­новидах, слова набувають відповідного стилістичного за­барвлення і виступають як прикмета того мовного стилю, в якому вони переважно функціонують, наприклад: науко­во-термінологічна лексика, офіціально-ділова, абстрактна, публіцистична,  виробничо-професійна та ін.

Багато найрізноманітніших відтінків має також експре­сія, тобто виразність слів, їх почуттєва сторона.

Експресивно-стилістична характеристика слів надзви­чайно багатобарвна і різноманітна (урочисті слова, іроніч­ні, жартівливі, презирливі, поетичні, фамільярні та ін.).

До стилістично забарвленої лексики належать такі ос­новні групи слів сучасної української літературної мови:

1. Науково-термінологічна лексика, до якої входить загальнонаукова лексика, що властива всім галузям на­уки, і лексика термінологічна, яка характеризує окремі га­лузі науки, техніки, політики, мистецтва. Наприклад, загальнонаукова лексика: аргумент, аналіз, гіпотеза, ка­тегорія,' класифікація, уніфікувати, теорія, тотожність,  раціоналізація, реконструкція і под. Термінологічна лек­сика: синус, косинус, тангенс; суфікс, префікс, морфологія, синтаксис; клас, базис і надбудова, продуктивні сили; атом, молекула, калорія; гама, октава, нота; меморандум, пакт; ескадрилья, десант; абсцес, трепанація і под.

Науково-термінологічна лексика характерна для науко­вого, а також публіцистичного стилів мови; з іншими сти­лістичними функціями ця лексика вживається і в художньо­му стилі, особливо в творах радянського періоду.

Абстрактна лексика: якість, сучасність, світогляд, нахил, рух, влаштування, минуле, забуття, вживання і под… Найширше абстрактна лексика вживається в науково­му і публіцистичному стилях мови, в значній мірі — і в офі­ціально-діловому. В розмовно-побутовій мові така лексика зустрічається зрідка (радість, горе, мужність, гордість, щирість і под.); в художньому стилі радянського періоду абстрактна лексика дуже поширилась і становить одну з основних частин словника художніх творів. Абстрактні слова, позначаючи розсудкові поняття, відзначаються особ­ливим культурно-інтелектуальним характером, а також емоціональним забарвленням, в зв'язку з чим їх іноді відно­сять до експресивної лексики. "Абстрактна лексика може своїм значенням вказувати на певні почуття (злість, нена­висть, любов, ніжність) та виражати емоцію сухості, стри­маності і под., але різноманітність експресивних відтінків їй не властива. Розмовні утворення типу правдонька, го­ренько, щастячко і под. мають народнопоетичний характер.

 

  1. Виробничо-професійна лексика: силос, сінозбирання, трієр, рашпіль, фуганок, фреза, паз, матриця, лінотип, вагранка, шатун і под. Виробничо-професійна лексика сто­їть близько до термінологічної, позначаючи поняття, по­в'язані з різними професіями, окремими трудовими проце­сами, ремеслами тощо. Ця лексика ближче до розмовно-побутової, ніж термінологічна; вона характерна для про­фесійно забарвлених різновидів розмовно-побутової мови (так звані професійні говірки), а також вживається і в усіх стилях літературної мови.
  2. Офіціально-ділова лексика: декрет, наказ, резолю­ція, акт, протокол, посвідчення, кошторис, рахунок, сві­док, відношення, довідка, вищезгаданий і под.
  3. Специфічно-побутова лексика: рогач, кужіль, ле­мішка, очкур, свита, макітра, галушки, мисник, деркач, ковінька і под.

Ця лексика властива розмовно-побутовій мові та худож­ньому стилю, в якому для створення місцевого колориту вживається і побутова лексика інших народів: кумис, юрта, бешмет, мокасини,  шашлик, карнавал, лорд, леді, мадемуазель, мадам, сер, гондола, джонка , краков'як, ба­ядерка, гейша , пагода *.

Специфічно-побутова лексика української мови дожовт­невого періоду переважно відноситься до селянського побуту. Вона зближається з діалектною лексикою (гладиш­ка, щупак, драбиняк, лейбик, бунда, гунька і под.). В наші часи ця лексика поповнилась новими словами, що відобра­жають побут радянських людей, наприклад: вихідний день, балетки, тапочки, труси, майка, телевізор, радіопри­ймач.

Побутова лексика інших народів в окремих художніх творах набуває екзотичного забарвлення: гяур ь, гурія, вендетта в, серенада, синьйора , синьйорина , харакірі.

6. Експресивна лексика, тобто виразна, зображальна, здебільшого емоціональна, наприклад: любов, радість, гніт, жах, ніжність, пестливий; голівонька, синочок, дів­чинонька, оченята, киця, цяця, малесенький; швендяти, варнякати, жерти, пертися; потужний, величавий, жи­вотворний і под.

Експресивне забарвлення можуть мати і слова інших стилістичних груп, наприклад, абстрактна лексика, специ­фічно-побутова, позалітературна та ін. У певних стилістич­них умовах експресивне забарвлення може виникати і в ті­єї лексики, якій взагалі не властиво його мати, наприклад, у термінів, у виробничо-професійних і офіціально-ділових слів у розмовно-побутовій мові та художньому і  публіци­стичному стилях мови): аргументик, теорійка, протокольчик.

  1. Позалітературна лексика (просторіччя, арготизми, вульгаризми, лайливі слова тощо): напертися, налигатися, сюдою, тудою; барахло, рило, мурло, буза, мура, шамати, топати, пахан та ін. Лексика цього типу здебільшого емо­ціонально забарвлена, вона обмежено вживається в худож­ніх творах, переважно в мові персонажів для їх мовної характеристики.
  2. З стилістичного боку характеризуються також й ін­ші групи слів, які не мають постійного стилістичного за­барвлення, а набувають його в конкретних умовах мовлен­ня, здебільшого в художньому і публіцистичному стилях. До такої лексики відносяться:

Властивість слів мати відмінні значення     в різних контекстах    називається  багатозначністю, або полісе­мією, а слова, що мають кілька значень, називаються багатозначними, або полісемантичним и,  наприклад, слово стіл може мати такі значення:

  1. вид меблів, наприклад: туалетний стіл, письмовий стіл та ін.
  2. установа або відділ установи, наприклад: адресний стіл, військовий стіл та ін.
  3. харч, їжа, наприклад: вегетаріанський стіл, молочний стіл та ін.
  4. княжіння у Київській Русі (староруське престол і стол, звідки столиця).

Але в мовному спілкуванні людей кожне слово висту­пає тільки з одним певним значенням, що розкривається в контексті, тобто в словесному оточенні, яке виступає у вигляді словосполучення, речення або цілого уривка мовлення. У контексті усувається багатозначність слова, і воно набуває точного значення. Наприклад: у мене бо­лить зуб, в бороні зламався зуб та ін.

При виникненні кожне слово має тільки одне значення, але згодом у більшості слів розвиваються так звані перенос­ні значення, і слова стають багатозначними.

Прямі значення слів сприймаються як назви певних явищ, предметів, дій, якостей без додаткових вказівок контексту або обставин, в яких відбувається мовлення. Прямі значення є основою всіх інших значень слів. Усі переносні значення групуються, об'єднуються навколо прямих, тобто сприймаються як похідні від них, що і ха­рактеризує явище багатозначності слів. При відсутності ж такого зв'язку між значеннями слів, які звучать однаково, виступає явище омонімії.

Отже, значення двох або кількох слів з однаковою зву­ковою оболонкою можна розглядати як різновиди значен­ня багатозначного слова, коли ці слова сприймаються як похідні від слова з прямим значенням, яке виділяється в їх системі, наприклад, іншомовне слово, заключне слово, художнє слово та ін.

Коли ж такого зв'язку між значеннями слів немає, то їх треба розглядати як омоніми, наприклад: відбити ворога — відбити епоху; відбивається від ворога — відби­вається на здоров'ї; вибити цвяхи — вибити усіх до ноги; забити кілка — забити зайця; гнати корови — гнати дьоготь; вбитий цвяшок — вбитий звір.

Переносне вживання слів — одне з важливих джерел збагачення і зростання словникового складу мови. Роз­різняють такі основні види переносного значення  слів:

1. Перенесення значень слів за спільністю функцій позначуваних явищ дійсності. Коли які-небудь предмети, процеси та ін. замінюються новими, які мають таку ж або подібну функцію, що й старі, то попередні назви перехо­дять на ці нові предмети, явища і т. ін.

Так, назва з пташиного пера, яким колись писали, перейшла на сталеве не тому, що вони подібні, а тому, що сталеве перо почало виконувати ту ж функцію, яку ра­ніше виконувало пташине.

Перенесення назви відбувається також тоді, коли новий предмет не замінює старого, а вживається з схожою функці­єю (порівн.: морський флот — повітряний флот).

До назв, що виникли за подібністю або схожістю функ­цій старих і нових позначуваних явищ, відносяться: стрі­ляти, мануфактура, червоне чорнило, рукопис (друкований на машинці), річковий вокзал, аеровокзал, кольорова білиз­на та ін.

2. Метафора. Розрізняють метафори поетичні, або ме­тафори стилю, і метафори мовні. Поетична метафора являє собою тропеїчне, тобто образне, вираження, з допомогою якого розкривається в певному контексті сутність і особли­вості одного предмета чи явища через перенесення на ньо­го подібних ознак і властивостей другого предмета чи яви­ща. Іноді поетична метафора являє собою перенесення ознак далекої подібності, наприклад: Лети, наша пісне, лети над полями, шуми золотими крильми (В. Сос).

Вираз шуми золотими крильми, який відноситься до слова пісня (пісня з крилами), є поетичною метафорою. Вона нестійка, не поширена у мовній практиці людей, але яскраво, образно розкриває задум поета.

Вираз лети... пісне є мовною метафорою. Дієслово лі­тати, крім прямого, має також переносні метафоричні значення, які широко вживаються в мові: летить думка, слово, звук, життя і т. ін. (тобто швидко рухається).

Поетичною метафорою може бути кожне слово, вжите в переносному значенні на основі незвичного, оригінально­го зближення між предметами, явищами і т. ін., у зв'язку з чим такі метафори мають характер захованої подібності.

Поетичні метафори надають художньому мовленню яск­равості, образності, створюючи специфіку мистецького ви­раження і характеризуючи індивідуальний стиль письмен­ників, які виявляють творчу своєрідність у доборі мета­фор, наприклад:

1. Золоті підкови, синє сяйво вій. Щастя малинове у ду­ші моїй (В. Сос). 2. Уже над містом вечір лине на крилах зоряних ясних (В. Сос). 3. Гриміли залпи над Дінцем, цві­ли розривів грізні маки (В. Сос). 4. Випив доброго вина за­лізний день (П. Тич.). 5. Навшпиньках підійшов вечір. За­світив зорі, прослав на травах тумани і, на вуста поклав­ши палець,— ліг (П. Тич.). 6. В вікно лилась пахуча темря­ва (М. Рил.). 7. Округлі груди підіймає море і опускає з від­дихом тяжким (М. Рил.). 8. Листопад табун вітрів заво­дить в тихий сад і припинає на ремінні віжки, і жолоба­ми ставить їм доріжки з червленою листвою (А. Мал.).

Мовна метафора більш стійка і поширена, вона являє собою таке перенесення значення слова, яке відбувається на основі певної подібності (руху, форми, кольору і т. ін.), наприклад: гострий зір, міцна дружба, сила розуму, полу­м'яний привіт, робота йде та ін.

Метафоричне вживання слів є найширшим проявом пе­ренесення їх значень, воно збагачує мову, допомагає більш гнучко і образно виразити зміст, розширює значення слів.

Мовні метафори здебільшого надають словам лише пев­них смислових відтінків порівняно з їх прямими значення­ми, наприклад: людина стоїть, робота стоїть, завод сто­їть, погода стоїть та ін.

Але багато мовних метафор перетворилось у самостій­ні назви і почали сприйматись як окремі переносні значен­ня слів, а іноді і як прямі. Так, дуже часто вживаються різ­ні терміни метафоричного походження та професійно-тех­нічні слова, багато яких стали загальновживаними, на­приклад: крило літака, гусениця танка, ніс корабля, носик чайника, журавель, лебідка, рукав, шапка, вушко, шийка, лапка, гребінь та ін.

3. Метонімія. Метонімією, тобто перейменуван­ням, називається перенесення назви з одного суміжного явища на інше завдяки певному зв'язку між ними.

Видів суміжних зв'язків між явищами дуже багато. Суміжність буває просторова, причинна, часова, логічна та ін., наприклад: здібний клас, з'їсти три тарілки, ка­бінет міністрів, випити дві склянки, ранок життя, уні­верситет на дому, номер (в готелі), номер програми концер­ту, фотографія (фотокартка), читати Шевченка, перекла­дати Бальзака та ін.

Часто вживаються метонімії, побудовані на суміжності матеріалів і виробів з них, наприклад: золото, срібло — метал і золото, срібло (метонімічно) як монети або речі; фарфор, бронза — матеріал і метонімічно — вироби; так само вживається масло (картина), лак (шкіра) і под.

Найчастіше при метонімічному перенесенні назви всі ознаки предмета замінюються окремими, які виділяються як найбільш суттєві і виразні. Так, у метонімічному слові масло через вид фарб (масляних) виділяється поняття виду живопису, що характеризує картину. У виразі з'їсти дві тарілки на перший план виступає ознака кількості, обся­гу з'їденого і т. ін.

Переносні метонімічні значення стисло і виразно пере­дають назви суміжних явищ в їх просторових, часових та інших взаємозв'язках. Метонімії допомагають яскраво висловлювати потрібні думки, а тому належать до образних засобів мови, які застосовуються в усіх мовних стилях, але вужче, ніж метафори.

4. Синекдоха. Синекдоха— це зміна значення слова, подібна до метонімії, а тому часто розглядається як один з видів метонімії. Синекдоха, як і метонімія, полягає в перенесенні значення з одного суміжного явища на інше, але на відміну від метонімії ця суміжність має специфічний характер кількісного співвідношення.

Найчастіше вживаються синекдохи, при яких один або кілька предметів називаються словом, що позначає части­ну даного предмета або одиничний предмет, наприклад: рідний дах, заробляти на хліб, літо (в значенні рік), до­рогу жінці та ін.

Рідше синекдоха означає ширше значення, яке замінює вужче, наприклад, машина — замість автомобіль або по­їзд; пити в значенні пиячити.

В розмовній мові часто застосовуються синекдохи, ко­ли людину називають за деталлю її зовнішності, одягу, зброї та ін., а тварин — за частинами тіла: голова, борода, свитка, шапка, калоша, штик, шабля, шкіра, хвіст та ін. Наприклад: 1. Ей! свитка! 2. Заберіть цього хвоста (тобто тварину). 3. Загін у складі двохсот штиків і п'ятисот шабель вирушив на ворога. 4. На випасі сто голів рогатої худоби.

Тип синекдохи, при якому назва одиничного предмета вживається для позначення усієї групи предметів, часто зустрічається у закликах, наприклад: Пролетарій — на коня! Більше уваги матері і дитині! та ін.

Синонімице слова, що різні за звучанням, але мають тотожне значення або відрізняються відтінками значень: обов’язково – неодмінно – конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати.

      Володіти синонімічним багатством мови – значить уміти:

      Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення.

      При складанні документів потрібно зважати на такі правила функціонування синонімів:

1. Не допускається взаємозаміна синонімів, особливо коли одне слово є запозиченим, а друге – власне українським (контракт – угода).

2. Слова слід використовувати з точним урахуванням відтінків значень: авторитет-престиж.

Авторитет-

1.Загальновизнане значення, поважність (особи, організації, колективу): авторитет керівника, викладача.

2.Той, хто має загальне визнання, вплив: наш найбільший авторитет.

Престиж  - вплив, який має що-небудь: престиж заводу, престиж установи.

      Мовна практика засвідчує вживання слова авторитеті його похідних переважно у контекстах, що містять позитивну оцінку, а слова престиж та його похідних – у нейтральних або негативно- чи зневажливо оцінних: авторитетний учений, престижне знайомство.

Синонімія у термінології – це теж вияв загальномовної закономірності. Особливістю цього явища в термінології є те, що терміни-синоніми співвідносяться з одним і тим самим поняттям й об’єктом. Тому в термінології наявні абсолютні синоніми, що позбавлені стилістичних відтінків. Однак терміни-синоніми відрізняються іншими ознаками, наприклад, структурою, походженням, особливостями функціонування.

 Причинами появи синонімів у термінології є:

 Синонімію вважають небажаною в термінології: вона свідчить про етап формування терміносистеми. Але, зважаючи на несприятливі умови для української наукової мови в період національної бездержавності, синонімічні найменування вважаємо позитивним явищем. За сприятливих умов розвитку термінології постає можливість відібрати найвдаліші з-поміж синонімних номінацій.

Антонімами називаються пари слів з протилежним значенням, які здебільшого мають різні корені.

Наприклад: правда—кривда; день—ніч; холодний—га­рячий; білий—чорний; високо—низько; близько—далеко; го­ворити—мовчати; жити—вмирати.

Антоніми, як і синоніми, властиві чотирьом частинам мови: іменникові, прикметникові, дієслову і прислівникові, причому антонімами виступає порівняно невелика кількість слів.

Антоніми в основному властиві словам, що виражають якість, тому найчастіше мають антоніми якісні прикметни­ки і прислівники; наприклад: добрий—злий; хороший— поганий; корисний—шкідливий; далекий—близький; пря­мий—кривий; широкий—вузький та ін., а також співвіднос­ні прислівники: добре—зле; хороше—погано; корисно— шкідливо; далеко—близько; прямо—криво; широко—вузько.

   Антонімія властива також іменникам і дієсловам, які мають якісні контрастуючі значення і виражають діяльність людей, стан, почуття, настрої і т. ін. Наприклад: щастя— горе; розвиток—застій; любов—ненависть; спокій—тривога; прогрес—регрес; радість—печаль; любити—ненавидіти; починати—кінчати; молодіти—старіти.

Вживаються також антоніми якісного характеру, що виражають протилежні явища природи, наприклад: по­хмурий—ясний; туманно—ясно; темно—видно; сухо—мок­ро; світати—темніти; рости—в'янути; зеленіти—жовк­нути.

Окремо виділяються антоніми, що виражають соціальні і громадсько-політичні протилежності, наприклад: воля— рабство; поміщик—кріпак; пан—наймит; патрицій—пле­бей; експлуататор—експлуатований; капіталіст—проле­тар ій; передовий—відсталий.

Але антоніми не обмежуються тільки виразом якісної протилежності, вони виражають також протилежність кіль­кісну, просторову, часову, наприклад: багато—мало; усе— ніщо; море—крапля; ранок—вечір; зима—літо; день—ніч; рано—пізно; далеко —близько; північ—південь; небо—земля; східний—західний; високий—низький; там—тут; звідти— звідси; туди—сюди. Антонімів цього типу значно менше, ніж якісних.

Одне й те ж слово може входити у дві і більше антоніміч­ні пари, що особливо часто буває, коли одно слово вступає в антонімічні відношення з кількома словами синонімічного ряду, значення яких дуже близькі, наприклад: холодний— гарячий і холодний—теплий; погано—добре; погано—гарно; погано—хороше; занепад—поступ; занепад—прогрес; зане­пад—розвиток. Разом з тим одне і те ж слово може входити в кілька антонімічних пар, але слова, що мають протилежні до цього слова значення, в таких випадках можуть і не утво­рювати синонімічних антонімів, наприклад: працювати— відпочивати і працювати—ліпитись.

Багатозначні слова можуть мати антоніми для прямих і всіх або частини переносних значень та відтінків значень, наприклад: сухий (одяг) — мокрий; суха (погода) — вог­ка; сухий (хліб) — свіжий; сухий (виклад) — цікавий; су­ха (зустріч) — чутлива, щира.

Явище антонімії тісно зв'язане з багатозначністю слів і з синонімією, тому антоніми часто виникають і пізнаються тільки в контексті, де різноманітні зв'язки слів і видозміни значень зумовлюють їх антонімічність. Так, наприклад, слово солодкий у прямому незалежному значенні має анто­нім гіркий, рідше кислий, а в контексті виступає цілий ряд

інших антонімічних значень, а саме: солодкий—гіркий; солодке—кисле; солодке в значенні свіже, наприклад, солодке молоко і молоко кисле; солодке в значенні приємне, радісне, наприклад, солодке життя і життя погане; солодкі в зна­ченні ніжні, наприклад: солодкі звуки і грубі звуки.

Антоніми до прикметника солодкий у сполученні з сло­вами посмішка, слово і под. можна визначити тільки в широ­кому контексті. Так, сполучення солодка посмішка у різ­них контекстах може означати добра, щаслива, вдоволена, слащава, лицемірна, відповідно з чим визначаються антоні­ми: зла, гірка, кисла, щира,  правдива.

Так само визначаються антоніми до сполучення солод­кі слова, наприклад: Солодкі слова, та гіркі діла. Слова, як мед, діла, як полин (Присл.).

Часто окремо взяті слова, що зовсім не мають антонімів, набувають їх в контексті. Наприклад: Колгоспники жати, а ледарі лежати. Взимку колгоспники їли, а ледарі зуби гріли (Присл.). Дієслово жати в даному реченні набуває значення робити, а лежати байдикувати, тому вони сприймаються як антоніми. Слово їли в наведеному реченні має антонім голодувати, в значенні якого і виступає фразео­логізм зуби гріли.

Антонімічними можуть бути і фразеологічні звороти як між собою, так і щодо окремих слів. Наприклад: Впій­матись на гачок вийти сухим із води. Лизати п'ятки— різати правду.

Антоніми, які виражають протиставлення понять, є різнокореневими словами. Л. А. Булаховський указує, що «під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення {білий: небілий; говорити: не говорити; діяльний: бездіяльний і под.), а про­тиставлення значень, які це допускають, виражені різними коренями (бідний, убогий: багатий; сухий: мокрий; черствий: свіжий...)-» х.

Антоніми виступають у мові як важливий стилістичний засіб. Зіставлення контрастуючих слів і речень сприяє яскравому, образному вираженню думок, виявленню різно­манітних почуттів. З цією метою антоніми широко вжива­ються в художній літературі, усній народній творчості, зокрема в прислів'ях і приказках, у публіцистичному сти­лі, особливо в ораторських промовах, полемічних виступах та ін.

   Антоніми апріорно займають вагоме місце в термінології, адже будь-яке явище, поняття, предмет сприймається глибше та яскравіше при зіставленні чи протиставленні, віднаходженні антитези, діаметрально протилежного значення. Антоніми – це термінні одиниці, які позначають не будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, тобто ті, які належать до одного і того самого ряду явищ об’єктивної дійсності, об’єднаних змістом на основі їхнього протиставлення.

    В антонімічні відношення вступають різнокореневі терміни-слова (бемоль – дієз, вступ – фінал, збагачення – зубожіння), спільнокореневі терміни-слова (гармонія – дисгармонія, тональність – атональність, рентабельність – нерентабельність) і терміни-словосполучення (зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, у музиці: головна партія – побічна партія).

    Більшість українських різнокореневих антонімічних пар мають мотивацію в загальнолексичних антонімах: зліт – посадка, захворювання – оду­жання, виробництво – споживання. Значну кількість антонімічних пар становлять інтернаціоналізми: гіпербола – літота, імпорт – експорт.

Основи і префікси є регулярними засобами вираження антонімічних відношень у терміносистемі. Протилежні поняття виражаються за допомогою використання префіксів полярного значення: недозапилення – перезапилення, сурядність – підрядність. Найпродуктивнішим способом вираження протилежного поняття є приєднання до терміна зі стверджувальною семантикою заперечної частки не: рентабельність – нерентабельність, платоспроможність – неплатоспроможність. Протиставлення інтернаціональних термінів виражається префіксами де-; анти-; а-; екстра- – інтра-; гіпер- – гіпо-: концентрація – деконцентрація, гормони – антигормони, тональність – атональність, екстралінгвістика – інтралінгвістика, гіпердинаміка – гіподинаміка.

    Крім однокореневої антонімії, яка ґрунтується на кореляції префіксів, у терміносистемах наявні й пари антонімів, у яких антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів за однакових других. Так, усічені основи макро- і мікро- містять ознаки протилежного розміру: мікроструктура – макроструктура, мікромолекула – макромолекула.     Для вираження протилежності одиничності чи множинності, вираженої другим компонентом складного слова, вживають усічені основи грецького походження моно- (одно, єдино) і полі- (багато): моносемія – полісемія, монотеїзм – політеїзм. Відповідні структурні типи наявні й серед українських термінів: багатозначність – однозначність, багатоврожайність – маловрожайність. У наведених прикладах антонімічність одного із компонентів складного терміна спричиняє антонімію всього складного терміна.

У терміносистемах різних галузей є чимало антонімічних пар серед словосполучень: зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, головна тональність – побічна тональність, наголошений звук – ненаголошений звук.

Для вираження відношень протилежності використовують і різноструктурні терміни: безробіття – працевлаштування, вільна конкуренція – монополія.

 Антонімічні відношення сприяють глибокому проникненню в сутність протиставлюваних понять, дають змогу цілісно та системно сприймати наукову інформацію, визначаючи місце кожного терміна в терміносистемі.

СЛОВО І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

Слово - розум, думка, чуття, які без нього не мали бні значення, ні означення. Маємо дорожити ним, тримати його в чистоті, оберігати.

                                                                                                             М. Олійник

Слово — це найважливіша структурно-семантична одиниця мови, що являє собою єдність звукового чи графічного знака і зна­чення. Із слів складаються речення — основний засіб вираження думки. Усі слова, що вживаються в якійсь мові, становлять її лекси­ку (від грецьк. lexis— слово), або словниковий склад.

Найважливіша функція слів — називна. Слова можуть називати предмети, явища, ознаки, дії і стан тощо. Співвіднесеність слова з певним поняттям, явищем дійсності називається лексичним значен­ням слова. Наприклад, слово росинка є назвою поняття "крапля води", слово пресумний означає "дуже сумний", лексичне значення слова роз'яснювати словник визначає як "робити що-небудь ясним, зрозумілим; пояснювати".

За характером співвіднесеності з дійсністю слова поділяються на повнозначні й службові. Усі повнозначні слова — іменники, прик­метники, займенники, числівники, дієслова, прислівники — мають лексичне значення, доповнене граматичним. На відміну від інших повнозначних слів займенники не називають, а вказують на значен­ня, що даються в інших словах. Смисловою специфікою займенників є загальність, абстрактність. Значення займенників залежить від зна­чення того слова, на яке вони вказують чи замість якого вони вжи­ваються. Отже, у висловлюванні будь-який займенник (наприклад, він, дехто, хто-небудь, ніхто, всі) набуває цілком конкретного змісту.

Службові слова — прийменники, сполучники, частки - позбав­лені предметної відповідності, не називають предметів, явищ, ознак тощо, наприклад: на, від, за.проти, і, а також, мов, але, щоб, не, ні, б, нехай. Вони вказують на залежність між повнозначними словами і вживаються для зв'язку між словами, реченнями або надають різно­манітних відтінків значенню слів чи всьому реченню. Як назва слово може співвідноситися і з конкретними предметами, ознаками, діями: палац, парк, зелений, твердий, проводжати, голосно, і з такими яви­щами, які не можна сприймати почуттєво: бачити, чути і под., рі­шучість, впевненість, дуже, занадто, можна.

Значення слова містить не лише вказівку на дійсність, а й ставлен­ня мовця до дійсності. Тому значення слова часто включає й оцінний момент, а слово набуває того чи іншого емоційного забарвлення. Наведемо приклади слів, у яких на лексичне значення накладається оцінне: ручисько, рученька, Катруся, Івасик, дідусь, дідуган, варняка­ти, грудомаха' тощо.

Слова української мови поділяються на однозначні та багато­значні. Слова, що мають одне значення, називаються однозначними. Такими словами є, наприклад, іменники: прейскурант — "офіційний

довідник цін на товари й послуги", дендрологія       "розділ ботаніки,

що вивчає деревні рослини", толь — "покрівельний та гідроізоля­ційний матеріал, застосовуваний у будівництві". Однозначність є ха­рактерною ознакою термінів будь-якої галузі.

Багатозначні слова мають кілька значень, як-от:

ТРИБУНА -1) Підвищення для виступу промовців.

2) Споруда для глядачів, де ряди місць розташовані уступами вгору (напр.. на стадіоні).

3) Місця для публіки, журналістів та ін. в парламентах.

4) Переносно —засіб, що його використовують для політичної діяльності; ПРЕМ'ЄР —

  1. Глава уряду, особа, яка очолює кабінет міністрів, раду міністрів.
  2. У театрі — артист, що виконує головні ролі;

СТИМУЛ — 1) При­чина, що спонукає до дії.

2) Зацікавленість у здійсненні чого-небудь.

  1. Подразник, який викликає реакцію.

Значення багатозначних слів поділяються на прямі й переносні. Основне, вихідне значення називається прямим. Воно звичайно є нейтральним, позбавленим образності. Переносне значення слова може бути мовним, тобто таким, що закріпилося в мові, і індиві­дуально-авторським, тобто таким, що зустрічається лише у цьому тексті. Мовні переносні значення відображаються у словниках; пере­носні значення, образність яких усвідомлюється мовцями, супровод­жуються пояснювальною позначкою перси., наприклад:

ПРОСТИ­ГАТИ — 1) Втрачаючи тепло, ставати холодним. Розпалена за день земля швидко простигала (3. Тулуб). 2) перен.,розм. Заспокоюватися. Він швидко сердився, швидко й одходив й простигав, як звичайно буває з дуже нервовими людьми (І. Нечуй-Левицький). РУЇНА — 1) Залиш­ки зруйнованої споруди, населеного пункту. 2) перен., розм. Немічна від старості або хвороби людина. 3) Повний розвал, розруха. 4) Руй­нування, знищення чого-небудь. 5) Повне розорення, занепад чого-небудь. Індивідуально-авторські переносні значення у словниках не фіксуються.

Багатозначність це один із найважливіших шляхів розвитку словникового складу мови. Багатозначні слова є джерелом вираз­ності, до якого активно звертаються письменники і публіцисти. Але в окремих сферах існують певні обмеження щодо функціонування багатозначних слів. Так, зважаючи на те. що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають максимально точного позначення понять, у наукових працях та офіційних документах переважають одно­значні слова, а багатозначні (чи потенційно багатозначні) вживають­ся лише у прямому значенні, що забезпечує правильне сприйняття тексту.

Необхідно пам'ятати, що першим правилом вибору слова у будь-якій сфері спілкування є чітке знання мовцями його значення. При вживанні слова у неправильному значенні зміст висловлювання стає перекрученим, спотвореним, незрозумілим, отже, спілкування може втратити свою ефективність. Французький філософ і математик Декарт радив: "Уточнюйте значення слів — і ви врятуєте світ від без­лічі непорозумінь". Цікаве висловлення з вимогою точності слово­вживання належить Льву Толстому: "Якби я був цар. то видав би за­кон, що письменник, який вжив слово, значення якого він не може пояснити, позбавляється права писати й отримує сто ударів різок". Невмотивоване використання слів забруднює мову, у спілкуванні людей воно може стати причиною непорозуміння, а то н конфлікту. Немає сфери комунікації, для якої вимога точності слововживання була б неактуальною.

Серйозну небезпеку для мови становить явище, яке дістало назву ''суржик". Цей термін запозичений із сільськогосподарської галу­зі — із млинарства. Суржиком називали суміш зерна — жита, пше­ниці, ячменю, вівса, а також борошно з такої суміші. Зрозуміло, що це борошно низького гатунку. Суржиком називають ще одну су­міш    мовну, яка незрідка стає об'єктом для глузування.

Суржик неприпустимий у спілкуванні. Однак чуємо російсько-українську мішанину не лише у побутовій мові, а й в офіційпо-діловій сфері. Так. дуже часто замість українських слів папір, аркуш, кошторис, митниця, тези, ухвалили, відрядження, збігатися, конку­рентоспроможний, наступний можна почути російські або схожі на них бумага, лист, смета, таможня, тезиси, командировка, співпада­ти, конкурентоспособний, слідуючий. Іноді російські слова набува­ють "українського звучання" (бувший, віддихати, вмішуватися, всі-да, міроприємство, надобність, накінець, обіщати), але такі перетво­рення не роблять їх українськими. Замість них необхідно вживати: колишній, відпочивати, втручатися, завжди, захід, потреба, нареш­ті, обіцяти. Типовою помилкою, яка створює суржик, е калькуван­ня (переклад по частинах) російських виразів. Дослівний переклад з російської мови речень "Собрание состоялось вчера". "Бригада от­рабатывает новую технологию" дасть речення, що відповідають нормам української мови. — "Збори відбулися вчора", "Бригада від­працьовує нову технологію". Але у багатьох випадках калькування спричинює утворення не властивих українській мові конструкцій, наприклад, ненормативних словосполучень "приймати участь", "крупні недоліки", "для видимості", "глуха ніч", "вид з вікна", "па ніч дивлячись" замість правильних "брати участь", "значні (великі) недоліки", "для годиться (про людське око)", "глупа ніч", "краєвид з вікна", "проти ночі". Наведемо невеликий словник російсько-ук­раїнських відповідників, який застерігає від калькування російських виразів, уживаних у діловій сфері:

 

російська мова                                                          українська мова

бросаться в глаза                                                впадати в око (в очі, у вічі)

    в двух словах                                                      кількома словами

в конце концов                                                     врешті-решт, зрештою

в порядке исключения                                        як виняток

    в противном случае                                           інакше ввести закон в силу                                                                                                                           надати чинності (сили)        законові

   ввести запрет (на что-то)                                   заборонити (щось)

взыскать неустойку                                               стягнути недотримку

вы правы                                                               ви маєте рацію

вынести благодарность                                        скласти подяку

выписка из протокола                                          витяг з протоколу

денежные средства                                                кошти
 

1. Явище багатозначності

У кожній мові є певна кількість слів, що мають одне лексичне значення (ЛЗ), тобто за співвідношенням плану вираження і плану змісту вони симетричні: одній формі відповідає одне значення: калач, канат, глина, вітер. Такі слова називаються однозначними або моносемантичними.

Проте величезна кількість слів має не одне, а два і більше значень: боротьба, бій, бігти, іти. Між значеннями цих слів відчувається тісний смисловий зв’язок: їх об’єднує спільна тема.

Чому у мові виникає багатозначність?

В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву.

Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному – вироби з такого скла. Отже, умовою виникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на осові порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв’язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.

Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.

Полісемія – засіб організації лексичної системи: нове значення слова включається в його семантичну структуру (за спільними ознаками), разом з тим внутрі неї воно протиставляється, вступає в опозицію з існуючими значеннями і сприймається як нове в цій структурі: кубок. 1. Великий келих, чара. 2. Ваза з коштовного матеріалу, що її вручають як приз переможцям спортивних змагань. Спільним у цих двох значеннях є форма кубка, розрізняє їх його призначення.

Таким чином, полісемія, з одного боку один із продуктивних засобів збагачення лексичної системи (з’являються нові ЛСВ); з другого – один із важливих засобів її організації.

 

2. Структура багатозначного слова

Багатозначне слово не проста сукупність лексико-семантичних варіантів. Усі ЛСВ у такому слові перебувають у певних зв’язках і являють собою мікросистему з чіткою організацією складових частин.

Організація багатозначного слова: а) значення сприймається як основне, таке, що безпосередньо спрямоване на предмет. Воно є опорою, фундаментом усіх інших значень та й вживань слова. Це значення пряме номінативне; б) інші ЛСВ також виконують номінативну функцію в мові, але вони спрямовані не безпосередньо на предмет, а усвідомлюються через пряме номінативне.

Початок: а) 1. Вихідний пункт протяжності предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту; протилежне кінець.

б) 2. Перший момент вияву якої-небудь дії, явища, процесу; протилежне кінець. 3. Те, з чого починається твір, фільм, спектакль і т.ін. 4. Зародок, першоджерело чого-небудь. 5. Основа, першоелемент чого-небудь.

Усі значення б похідні від прямих номінативних, за походженням вони майже завжди переносні.

Можливі ситуації, коли у багатозначного слова важко визначити пряме і похідні значення.

Земля: 1) планета; 2) верхній шар кори; 3) суша; 4) ґрунт; 5) країна і т.д. Тут важко визначити пряме значення. Такі багатозначні слова називаються дифузіями.

 

3. Типи перенесення найменувань

Звичайно виділяють 2 основні типи перенесення найменувань: метафора і метонімія.

1. В основі метафоричного перенесення найменувань – схожість ознак (зовнішніх або внутрішніх), подібність функцій або емоційні враження від явища.

а) перенесення за схожістю ознак, за подібністю явищ.

Поклик – 1. Прохання, запрошення або вимога прийти, з’явитись куди-небудь. 2. Прохання або вимога діяти певним чином, взяти участь у чому-небудь. 3. Те саме, що вигук.

б) перенесення за схожістю функціональних явищ.

Молоточок – 1. Зменшене від молоток. 2. Ударний пристрій у деяких механізмах, музичних інструментах.

в) перенесення внаслідок зближення явищ за емоційними враженнями, що справляються ними.

Перенесення назв фізичних станів на явища внутрішнього світу людини:

теплота – добре, чуйне ставлення;

холод – напружені стосунки.

Назви предметів, істот, які викликають негативні чи позитивні почуття для характеристики людей.

Лис – хитра, лукава людина.

2. Метонімія – перенесення назви за сумісністю явищ (просторового, часового, логічного і т.д.: явища перебувають у якихось відношеннях, що дозволяє назвати їх одним словом.

а) назва одного предмета і збірного (зерно);

б) рослина і її плід (картопля);

в) матеріал і вироби з нього (кришталь);

г) назва посуду і міра, що ним позначається (чайник закипів)…

Різновидом метонімії є синекдоха – вид тропа, в основі якого лежать кількісні відношення між предметами: назва частини предмета вживається замість цілого, видове поняття замість родового, однина в значенні множини або навпаки.

Рідне слово – мова, шанувати копійку тощо.

Джонка — панночка.тип парусного судна, поширений у китайських і малайських водах.

Г е й ш а — професіональна танцівниця в чайних будиночках у Японії.

Синьйора — (італ.) господиня.

Синьйорина — (італ.) панночка.

Синьйорина — (італ.) панночка.

Лекція № 5 Лекція № 7